Політика великих держав Європи на Балканах 70-х років XIX ст

Політика великих держав Європи на Балканах 70-х років XIX ст. як фактор виникнення криз у регіоні

У системі міжнародних відносин 70-80-х років ХГХ ст. одне з центральних місць посідав Балканський регіон, де зіштовхнулися інтереси великих європейських держав, які претендували на виключний вплив у ньому. На авансцену світової політики вийшло Східне питання — комплекс невирішених гострих проблем, складовими якого були національно-визвольний рух балканських, у першу чергу слов'янських, народів, криза військово-феодальної Османської імперії, глобальне суперництво великих держав за впливи у Південно-Східній Європі і на Близькому Сході, їх прагнення заволодіти чорноморськими протоками і утвердитися у Східному Середземномор'ї. Не останню роль у політиці великих європейських держав відігравало також прагнення встановити власний контроль над обширними володіннями турецького султана у Європі, Азії та Африці.

У 70-ті роки ХГХ ст. окреслились нові тенденції у розвитку Східного питання, зумовлені багатьма кардинальними змінами на міжнародній арені. Полум'я повстань 1875-1876 pp. у Герцеговині, Боснії, Болгарії, Сербії та Чорногорії і пожежа російсько-турецької війни 1877-1878 pp. знищили "Кримську систему". Центральне місце у боротьбі великих держав за впливи на Балканах і Близькому Сході, у долях народів Південно-Східної Європи належало Великій Східній кризі 70-х років. її основною визначальною рисою було звільнення балканських слов'ян шляхом їх збройної боротьби і у результаті перемог російської армії над Оттоманською Портою. Варто відзначити і ті обставини, що у досліджуваний період у жодного з балканських народів ще не завершився процес консолідації і не закінчилося будівництво національних держав

Балканські народи рішуче виступали за перегляд кордонів, і ця вимога невдовзі стала стрижнем зовнішньої політики великих держав Європи.

Східне питання для Росії зводилося до таких основних моментів: відміна статей Паризького трактату 1856 р. про нейтралітет Чорного моря і Проток, повернення втрачених позицій на Балканах та посилення впливу на південнослов'янські країни. При вирішенні цих питань у планах російської дипломатії намітилися дві тенденції: відновлення впливу Росії на Балканах та Близькому Сході шляхом спільних дій з Портою та відродження союзництва з Францією; вирішення царським урядом Східного питання за посередництвом Німеччини у рамках австро-німецько-російського союзу. Зовнішня і внутрішня обстановка диктувала російській дипломатії проведення обережної гнучкої політики на Балканах — не допускати військових конфліктів. Росія всіляко підтримувала визвольний рух південних слов'ян та ідею створення

Балканського союзу, виступала проти втручання інших держав у визвольні процеси регіону.

Особливу роль Росія відводила Болгарії як союзниці у майбутніх військових конфліктах на Балканах, а при розпаді Османської імперії -можливій володарці Протоками, і Сербії, яка повинна стати ядром єднання балканських слов'ян, а також Чорногорії, що послідовно здійснювала проросійську політику. Петербург виступав за автономію Боснії і Герцеговини, що протидіяло австрійським планам загарбання цих провінцій і посилювало в них впливи царської імперії.

Великий інтерес до Балкан виявляла також Австро-Угорщина. На середину ХГХ ст. Австро-Угорщина мала значні володіння у південнослов'янських землях (Хорватія, Словенія, Далмація), а у 70-ті роки ставила за мету окупувати Боснію і Герцеговину та встановити виключний вплив у Сербії і Болгарії. Реалізатором цієї політики Баллхаузплац (МЗС Австро-Угорщини) став граф Д. Андраші, який в основу вирішення балканської проблеми на користь Габсбургів закладав ідею союзу Австро-Угорщини з Німеччиною та Великобританією. Першочерговим завданням Габсбургів стала анексія Боснії і Герцеговини, що,

1 2 3 4 5

Схожі роботи

Реферати

Курсові

Дипломні