Половці

переходити у степ дальше річок Росі (Правобережжя) та Говтви (Лівобережжя).

1ґ. Але скоро, б. 1116/1117 рр. , дійшло до стабілізації в “Полі Половецькім”: клани Ольберлю та Кай поділилися владою на базі двоєвладдя, при чому верховним Каґаном став голова клану Ольберлю; голова клану Кай був його со-регентом.

Дальші події — перейняття Кара Китаями (теж протомонгольського походження) у 1141 р. гегемонії над східною частиною Евразійського степу (крило Кімек) — в основному уже не змінили установленого порядку,

2. По програній Огузів/Торків (1050—1060 рр. ) постала в Евразії імперія від границь Угорщини, Візантії, Руси аж по границі Китаю, із двома крилами, при чому границею поміж ними була ріка Урал. Східне крило звалося (К)імек; пізніше, в після монгольські часи воно дістало назву (від варіянту імені клану Кай) Канґли. Західне крило, яким ми тут тільки займатимемося, це були “Половці” території степу Кипчаків, “Поля Половецького.

Деякі Кімеки (= Кумани > Куни) попали ще у 70-их рр. ХІ-го ст. до Угорщини, що тепер від тої форми їх імени (кун) стали називати нову степову державу.

В руських літописах находимо два типи означень для носіїв тої імперії — Половців (від 1055 р. ): “Половці” та “Дикі Половці” (вперше 1146, востаннє 1196 р. ).

2а. “Половці” (не-“Дикі”) були в договірних відносинах з Рюриковичами. Вони поділялися на два крила, “південне” та “ліве”, при чому ліве (“східне”) крило було рангом вище: Половці мали східню орієнтацію.

“Південне” крило обіймало ранґом старшу племінну групу Ітогли (Ітлар, Ітларева чадь) та Урусовичів (Урус-оба)

Перші кочували на (Південному) Бугові, при чому їх зимовики були по середньому, а літники по нижньому бігу цієї ріки.

Урус-оба кочували зимою в Дніпровому Лузі, а літом по берегах ріки Молочної (Сутень).

Що торкається “Лівих” (т. є. “Лівобережних”), то ранґом вище племя Бурчевичі (Бурч-огли), що заразом було найстарше ранґом над усіми “не-Дикими Половцями”, кочувало в Чорному Лісі на ріці Орел (Єрель = Угол). Пізніше одна вітка Бурчевичів володіла Єгиптом і Сирією (1279—1390). Ранґом нижча племінна група Улашевичі (Улаш-оґли) мали свої стоянки у Синьому Лісі на ріці Самарі (Снепород).

Половців “Південного” крила літописи називають “Руськими” (1169), “Корсунськими” (1169; від міста переговорів), або “Лукоморськими” (1193), а “Ліве” крило — “Переяславськими” (1169).

2б. Починаючи від договору Всеволода Ярославича із половецьким володарем Болушем у 1055 р. оці обі групи Половців були у договірних взаєминах із представниками двох головних ліній Рюриковичів, правобережних (князів Києва) та лівобережних (Мономаховичів та Ольговичів), причому при кожній зміні на княжих столах договори повинні б відновлятися, якщо обі сторони не мали ворожих намірів. В літописах подані дані про такі відношення договорів зі років 1093, 1095, 1101, 1107, 1140, 1147, 1155, 1156, 1169, 1179, 1193. Як місце договорів засвідчені на Правобережжі Канів (1155, 1193), Заруб (1156), Корсунь (1169) та Трипілля (1179), а на Лівобережжі Саків (1101), Малотин (1140) та Воїнь (1147).

2в. Поміж династіями цих обох головних половецьких племінних груп та Рюриковичами були подружні зв'язки. Так напр. , обі галузи Ростиславичів (панівних теж на Україні у 2 пол. XII ст. ) увійшли в посвоячення з обома головними династіями “не-Диких” Половців: Київська (Рюрик Ростиславич) із Бурчевичами, а Смоленська (в особі Ізяслава Давидовича) із Ітларевичами.

3. “Дикі Половці” складалися теж із чотирьох племінних груп, по дві на одне крило. Про їх кочовища знаємо тільки на підставі деяких

1 2 3 4 5 6

Схожі роботи