Половці

“кам'яні баби”, властиво статуї померлих (скитської традиції), що їх чимало зареєстровано на території України.

Очевидно у Половців була типічна для степу терпимість у релігійних справах. Вже в монгольські часи (друга пол. XIII ст. ) діяла на Кримо-Азовськім побережжі католицька місія, свідком діяльности якої остався т. зв. “Кодекс Куманікус”. Він складається із двох основних частин: половецько-італійсько-перський розговірник, зібраний для італійських купців, та матеріяли для християнської проповіді серед половців, виготовлені німецькими місіонарями. Але на пол. XIV ст. іслам у тюркськім варіянті остаточно переміг, став панівною релігією держави Золотої Орди та приспішив тюркизацію усього населення, яке тепер часто стало зватися Татарами.

9. Частина Половців втекла у 40-х рр. XIII ст. перед Монголами до Угорщини під проводом тестя Мстислава Мстиславича Удатного, Котяна із племени Тертер-оба; вони деякий час втішалися автономією, але опісля помадярилися. Як уже згадувалося, ще у 50-их рр. XII ст. Половці почали почали переселюватися до Болгарії. Вони очолили там у 1185 р. волохо-болгарське повстання проти Візантії, що довело до створення т. зв. другого болгарського царства, із половецькими династіями Асенів (1185—1280), Тертер-оба (1280—1323) та Шишманів (1323—1396).

Але мабуть більша частина Половців осталася на своїх землях. Ті що не прийняли ісламу влилися в українську та російську мовні спільности.

9а. Половці оставили замітний слід в українській топоніміці. Але досі половецьких назв не тільки що не досліджено, а навіть ще не зібрано. Історичні джерела знають цілу низку сіл і містечок Половці/Половичі/Половецьке, напр. в доріччу Росі (1616 р. ), у житомирському повіті (1593 р. ), на р. Сулі (перед 1569 р. ) і т. д. Також місто (Г)Умань дістало назву від них (куман), як теж Китайгород, один у б. Брацловському воєвідстві (зг. 1660 р. ), а другий в колишньому Полтавському полку (“Літопис Самовидця”).

26. Багато назв зв'язаних з Половецьким діячами заховалося на територіях їх політично-господарської активности в дворіччю Донця та при усті Дону

Для прикладу наведемо Змієве городище та Зміїв курган (на південь від Харкова), що названі від слов'янського перекладу імени Шарукана. Від Кобяка походять два городища: одне біля Змієва, а друге біля дельти при усті Дону. Шлях, що сполучував Донець і Дніпро (Коломак-Орчик називався ще у XVII—XVIII ст. Кончаковим. Тут можна ще навести, що Слобожанські колоністи на початку XVII ст. застали ще у доріччю горішного Донця (по Торець на півдні) цілу систему Половецьких юртів (не уживаних татарами!), Святі гори біля Ізюма та Каганський перевіз (із Каганським колодязем) через Донець біля Чугуєва.

 


Бібліографія

 

1. J. Markwart: Uber das Volkstum der Komanen, Berlin, 1914.

2. P. Pelliot: “A propos des Comans”, Journal Asiatique, XI ser. T. 15 (1920). 125-185.

3.  Д. А. Расовскій: “Половцы”, Seminarium Kondakovianum, T. 7 (1933), 245-266; T. 8 (1936), 161-182; T. 10 (1938), 155-178; t. 11 (1940), 95-128

4. Д. А. Расовскій: “Русь, Черные Клобуки и Половцы въ XII в. ” в Известия на Българскато Историческо Дружество, Т. 10—18, Софія, 1940, 369—378.

5. K. Czegledy: “А Kunok eredeterol”, Magyar Nylev, T. 45 (1949), Budapest, 43-50.

6.  Омелян Пріцак: “The Igor tale as a Historical Document“, Munchen, 1970; “Polovtsiana 1-2“, Resin Rahmeti Arat icin, Ankara, 1966, 380-381; “Non-wild “ Polovtsians“, To Honor Roman Jakobson, The Hague, 1967, 1615-1623; ’’Деремела-Бродники’’, International Journal of Slavic Linguistics and Poetcs, T. IX, 1965, 82-96

7. Г. А. Федоров-Давыдов: Кочевники Восточной Европы под властью Золото-Ордынских ханов, Москва, 1966

8. Т. Грунин: Документи

1 2 3 4 5 6

Схожі роботи