Поняття імунітету держави в міжнародному приватному праві

може бути виражена у письмовому контракті, тобто у документі, підписаному фізичними чи юридичними особами, або укладеному шляхом обміну листами, повідомленнями по телетайпу, телеграфу або з використанням інших засобів електрозв'язку, що забезпечують фіксацію контракту, або шляхом обміну позовною заявою та відзивом на позов, у яких одна сторона стверджує про наявність годи, а інша проти цього не заперечує. З метою реалізації ст. 38 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність", яка вказує на вибір суб'єктами правовідносин компетентних органів для розгляду спору, допускається складення арбітражної угоди (арбітражного застереження). В угоді має бути посилання на документ, який містить арбітражне застереження, що є частиною угоди. Угода має бути укладена в письмовій формі. Суд, до якого подано позов у питанні, що є предметом арбітражної угоди, повинен, якщо будь-яка із сторін попросить про це не пізніше подання своєї першої заяви по суті спору, припинити провадження по справі та направити сторони до арбітражу, коли не визнає, що ця арбітражна угода є недійсною, втратила чинність або не може бути виконана. Якщо ж позов пред'явлено на підставі арбітражного застереження, арбітражний розгляд може бути розпочато або продовжено, й арбітражне рішення може бути винесене, доки суперечки про підсудність чекають розв'язання у суді. Зазначений спосіб надання згоди держави на розгляд спору в іноземному суді (арбітражі, третейському суді) використовується найчастіше.

По-четверте, якщо такої згоди немає, то контрагент за договором може звернутися до власної держави з клопотанням про вступ останньої в дипломатичні переговори з іноземною державою.

 Застосування імунітету вважається загальновизнаним у сучасній міжнародно-правовій практиці. Проте нині немає єдності в розумінні обсягу та сфери застосування цього принципу. У зв'язку з цим з 1978 p. Комісією міжнародного права ООН проводиться робота з питань юрисдикційного імунітету держав

Її результатом став збірник "Матеріали про юрисдикційні імунітети держав і їх власності" (Нью-Йорк, 1982 p. ). Наступним етапом кодифікації та прогресивного розвитку норм юрисдикційного комітету держав став проект статей про юрисдикційні імунітети держав та їх власності, прийнятий у першому читанні Комісією міжнародного права 1986 p. Проте остаточна кодифікація цих норм можлива тільки у разі прийняття відповідної конвенції, яка сьогодні є потрібною для уникнення суттєвих протиріч у законодавстві та практиці держав.

 Сьогодні в доктрині та практиці різних правових систем відомі дві теорії розуміння імунітету держави: імунітету абсолютного та функціонального (обмеженого). Відповідно до теорії абсолютного імунітету держави імунітет заснований на імперативному принципі сучасного міжнародного публічного права — суверенній рівності держав. Держава завжди є єдиним суб'єктом, хоча вияв її правосуб'єктності може бути різним.

 Тому, як суб'єкт міжнародного приватного права, держава не втрачає властивості суверена (владної особи), а продовжує діяти у цій сфері як суверен, користуючись абсолютним імунітетом.

 Згідно з цією теорією має місце достатньо широке тлумачення та застосування імунітету, яке полягає в тому, що заявлення позову до іноземної держави, забезпечення позову і звернення стягнення на майно іноземної держави може бути допущено тільки зі згоди компетентної держави. Виникнувши в середні віки, вказаний принцип тривалий час домінував у міжнародно-правовій практиці й теорії. Тепер коло держав, які застосовують його, значно звузилось. Зазначена теорія поширена в Болгарії, КНР, Польщі. Свого часу радянська доктрина, теорія і практика

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11

Схожі роботи

Реферати

Курсові

Дипломні