Поняття імунітету держави в міжнародному приватному праві

користується імунітетом від юрисдикції відповідно до ст. 37 цієї Конвенції, позбавляє цю особу права посилатися на імунітет від юрисдикції щодо зустрічних позовів, безпосередньо пов'язаних з основним позовом. Стаття 31 цієї Конвенції зазначає, що дипломатичний агент користується імунітетом від цивільної юрисдикції тільки стосовно майна чи ситуацій, коли він представляє інтереси акредитуючої держави. Тобто, права посилатися на імунітет щодо зустрічного позову позбавляється акредитуюча держава. Пункт 2 ст. 1 Європейської конвенції 1972 p. зазначає, що договірна держава не може посилатися на імунітет від юрисдикції у судах іншої договірної держави щодо зустрічного позову, якщо у його основі є правовідносини чи факти, на яких базується основний позов.

 Спробою врегулювання питання юрисдикції судів та застосування імунітету в разі заявления зустрічного позову є ст. 10 за назвою "Зустрічні позови", що увійшла до згадуваного проекту статей про юрисдикційні імунітети держав та їх власності 1986 p. Вирішення цього питання тут базується на тісному зв'язку понять "зустрічний позов" та "основний позов". Зустрічний позов — це цивільно-правова вимога, яка порушується відповідачем у відповідь на перший, пред'явлений до нього у суді, основний позов. У ч. 1 статті зазначено, що держава не може посилатися на імунітет від юрисдикції при розгляді, якщо позов, порушений нею у суді іншої держави, стосовно будь-якого зустрічного позову проти цієї держави базується на тих же правових відносинах чи фактах, що й основний позов. Нижче розглянемо основні види імунітетів держави.

 2

1 Імунітет від дії законодавства іноземної держави

 Цей вид імунітету забезпечується такими складовими частинами суверенітету, як незалежність і рівність держав. Дійсно, якщо держава незалежна і має верховенство, то неможливо без її згоди підкорити її дії іноземному закону, крім власного. Дії держави визначаються його внутрішнім правопорядком і нормами міжнародного права, але ніяк не законами іншої держави. Звідси випливає, що в цивільно-правових відносинах держава підкоряється тільки власному законодавству, якщо воно не погодилося на інше. Унаслідок цього при висновку державою приватноправової угоди з іноземною фізичною чи юридичною особою у випадку, якщо сторони не визначили застосовне до них відносин право (тобто була відсутня явно виражена воля держави), договір буде регулюватися нормами даної держави.

 Держава може погодитися на застосування до відповідного цивільно-правовому договору з його участю іншого правопорядку, ніж його власний, однак така згода повинна бути явно вираженою. При цьому мається на увазі, що автономія волі сторін у таких ситуаціях повинна трактуватися необмежено. Цивільно-правове зобов'язання суверена не може підпадати під чинність іноземного закону, якщо держава не погодилася на вибір такого іноземного правопорядку.

 За згодою держави в угоді (договорі) можуть бути сформульовані вилучення з принципу імунітету від підпорядкування іноземному законодавству. У той же час подібні виключення з загального правила не можуть трактуватися ширше, а повинні реалізовуватися в строгій відповідності із застереженнями, зробленими безпосередньо в самій угоді.

 Деякі автори (наприклад, С. І. Іванов) виділяють крім цього і податковий імунітет. Однак вважається, що податковий імунітет і є приватний прояв реалізації імунітету від підпорядкування держави дії іноземних законів (у даному випадку податкового законодавства).

 2. 2 Судовий імунітет

 У широкому змісті слова цей вид імунітету містить у собі:

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11

Схожі роботи

Реферати

Курсові

Дипломні