Поняття імунітету держави в міжнародному приватному праві
У Великобританії, Канаді, США, Австралії, Сінгапурі іноземній державі не надається імунітет від виконавчих дій у відношенні власності, що використовується в торгових цілях.
Разом з тим існують види власності іноземної держави, яким надається повний імунітет від попередніх мір і виконавчих дій: дипломатичні і консульські приміщення й інша власність держави, використовувана для ведення дипломатичної і консульської діяльності їх представництв, консульств, спеціальних місій і т. д. , імунітет яких закріплений у Віденській конвенції про дипломатичні зносини 1961р. , Віденської конвенції про консульські зносини 1963р
Імунітетом від попередніх мір і виконавчих дій користається і власність, що використовується чи призначена для використання в зв'язку з військовою діяльністю чи є військової по своїй природі, або знаходиться під контролем військової влади (Канада, США, Австралія).
На відміну від інших документах по імунітету держави, у проекті Комісії міжнародного права виділені ще дві категорії власності, до яких не можуть застосовуватися примусові міри: власність, “частина культурного надбання”, “державні архіви”, не виставлена на продаж власність, «складова частина виставки об'єктів наукового, культурного чи історичного значення», не виставлена на продаж.
Режим недоторканності державної власності тісно зв'язаний з міжнародно-правовою доктриною «акту держави», відповідно до якого суди однієї держави не повинні виносити рішення щодо актів уряду іншої країни, зроблених на її території. Якщо держава, придбала власність на основі акта, прийнятого на своїй території, жоден іноземний суд не вправі обговорювати правомірність приналежності власності. Імунітет власності виявляється в тому, що, якщо майно знаходиться у володінні держави, що заявило, що воно йому належить, то ніякі органи іноземної держави не можуть перевіряти правомірність цього факту.
Принцип імунітету власності іноземного суверена сформульований у Дайсі в такий спосіб: «Суд не має юрисдикції у відношенні розгляду чи позовів прийняття інших процесуальних дій проти якого-небудь іноземного суверена. Чи позов процесуальна дія у відношенні власності такого суверена вважається стосовно до даного правила чи позовом процесуальною дією проти такого суверена». «Ніяка позовна чи вимога інша процесуальна дія не може мати місця в британському суді проти іноземного суверена, власність іноземного суверена не може бути піддана арешту чи піддана стягненню, навіть якщо мова йде про судно, зайняте торгівлею…» Далі Дайсі розрізняє два випадки: а) власність іноземної держави знаходиться в руках представника цієї держави,