Право власності на природні ресурси в Україні

на природні ресурси в об'єктивному значенні слід розуміти як сукупність правових норм, що закріплюють, регламентують і охороняють відносини власності на природні ресурси в Україні.

На основі норм права та відповідно до них виникає й існує право власності в суб'єктивному значенні, тобто право власності конкретних суб'єктів права на певні частини природних об'єктів.

Відповідно до Конституції України всі природні ресурси, а саме земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу і основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Таким чином закріплюється особливий правовий статус природних ресурсів, який впливає на зміст права власності відносно них. Тому право власності на природні ресурси має ряд специфічних особливостей, пов'язаних як з екологічним змістом останніх, так і особливим статусом охорони та використання.

По-перше, право власності на природні ресурсі не є всеосяжним, бо не всі природні ресурси за своїми властивостями можуть перебувати у власності, а лише ті з них, що є відносно стабільними, що підлягають індивідуалізації. До них належать земля, її надpa, води, ліси та тваринний світ. Інші елементи природного середовища не здатні через об'єктивні властивості бути об'єктами власності (вітрова та сонячна енергія, кліматичні ресурси тощо) бо не можуть бути об'єктом привласнення з боку людини та суспільства з метою перетворення їх на свою власність.

По-друге, природні ресурси, хоча і є самостійними об'єктами права власності, проте нерозривно екологічно взаємопов'язані, їх не можна відокремлювати від навколишнього природного середовища, вони підкоряються саме законам розвитку довкілля. Тому вилучення природної речовини в процесі використання природних ресурсів як об'єктів права власності, а саме видобуток корисних копалин, заготівля деревини, споживання води, відстріл та відновлення тварин, ловля риби і т. ін. не припиняє права власності на відповідні елементи природного світу, а лише є підставою виникнення права власності на продукти праці, отримані шляхом експлуатації природних ресурсів

І нарешті, по-третє, природні ресурси як об'єкти природного походження складають національне багатство України і, на відміну від товарно-матеріальних цінностей, не мають вартості. Вони не є майном у прямому значенні цього слова. Грошова оцінка землі та інших ресурсів природи виражає відносини приватної власності на природні багатства. Ціна в даному випадку виступає у вигляді капіталізованої ренти. Відчужуючи природний об'єкт, власник по суті продає право на одержуваний з нього прибуток, продає право на ренту.

Загальнопоширеним є в юридичній науці визначення змісту суб'єктивного права власності як сукупності трьох правомочностей по володінню, користуванню та розпорядженню природними ресурсами в межах, визначених законом. Ні в земельному, ані цивільному законодавстві, на жаль, не визначено поняття цих правомочностей, тому вони і сформульовані в науковій літературі.

Переліченими правомочностями не вичерпується зміст суб'єктивних прав власника. В юридичній літературі пропонуються й інші правомочності власника щодо об'єкта власності, наприклад, право на здійснення власної господарської діяльності. Але, на наш погляд, більш обґрунтованою є позиція О. В. Дзери, який вважає «доцільним застосування випробуваної часом тріадної формули правомочностей власника, якою у принципі можуть бути охоплені будь-які конкретні вияви цих традиційних правомочностей».

<< 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 >>

Схожі роботи

Реферати

Курсові

Дипломні