Запрошуємо до співпраці виконавців курсових та дипломних робіт на взаємовигідних умовах.

Приймаченко Марія Оксентіївна

взаємодії. Всі елементи утворюють своєрідний ансамбль зі своїм ритмом і формами.

Марія Примаченко не любила великих чистих площин, вони їй здавалися неживими, тому всюди тло — земля, вода, небо — вкрите ритмічними рядами дрібненьких горизонтальних чи вертикальних рисок, дужок, крапок, світлих — на небі (хмаринки), темних — на землі й воді (трава, хвилі). Таке найпростіше ритмічне чергування різних форм і кольору повторюється в кожному клаптику аркуша, в кожній найменшій деталі. В усіх роботах М. Примаченко наявний оцей незмінний, спокійний, без кінця і краю орнаментальний рух. Блискучий майстер композиції, вона завжди знаходить особливий і довершений «ритм ритму».

Шкода, що архітектори не зацікавилися талантом Марії Примаченко, не запросили її та сина Федора до оздоблення громадських споруд. Не судилося здійснитися мрії художників: «От якби зібрати з усієї України народних майстрів, що за дива витворили б — цвів би не лише садами Київ. Будинки б сміялися до людей…»

Примаченківська «звірина серія» — явище унікальне і не має аналогів ні у вітчизняному, ні у світовому мистецтві. Сюжетні твори Примаченко — при усій їхній самобутності — мають деяку спільність з народними картинками. А ось фантастичні звірі — це витвір уяви художниці. Таких звірів не існує у природі — порівняння тут зайві. «Дикий чаплун» — від слова чапати — таку назву придумала Примаченко одному із звірів, акцентуючи увагу на його лапах, що здатні продиратися крізь таємничі хащі життя.

Примаченківські фантастичні звірі — це і пересторога («Будь проклята війна!»), і заклик до дружби, до миру. Укрупнені форми небачених звірів, справжня злива кольорів у поєднанні з орнаментальною розробкою тулуба слугують створенню вражаючого своєю емоційною силою образу. Вступає у дію магія справжнього мистецтва: звірі ніби ворушаться, дихають, ростуть у нас на очах

Разом з незаперечним тяжінням до декоративності у творчості Примаченко набуває подальшого розвитку її прагнення до втілення виразного словесного образу. Тут слід згадати про творчу співдружність двох поетів — Марії Примаченко і Михайла Стельмаха, співдружність, що подарувала дітям чудові книжки «Журавель» та «Чорногуз приймає душ». Виконала Примаченко й ілюстрації до українських народних дитячих пісень «Ой коники-сиваші». За характером світосприймання, за специфікою відбору найголовнішого, на й образнішого, за мірою узагальнення малюнки Примаченко якнайбільше відповідають образній структурі дитячих казок. Але Примаченко у жодній з виставочних робіт не повторила своїх блискучих ілюстрацій. Отже, вона добре розумілася на різниці книжкового малюнка і картини.

Примаченко-поет реалізує себе у власних підписах до картин. Її образи завжди пов'язані з естетичними і морально-етичними настановами народу, з його мовним багатством. Звідси та дивовижна синхронність художнього образу і віршованих примаченківських підписів-примовок. Підписи ці легко запам'ятовуються, неначе вкарбовуються у пам'ять: «Три буслики у горосі живуть у нас і досі».

Є у М. Примаченко композиції, що безпосередньо походять від народного лубочного моралізування: «Лежень ліг під яблунею, щоб яблуко само упало у рот, а воно його у лоб». Є й роботи, що неначе виникли під враженням газетного репортажу: «Свинарка виростила тисячу сімдесят поросять». Але Примаченко-поет не може миритися з такого «прозою» і вже наступну композицію, таку ніжну, ліричну, підписує: «Галя свиней у колгоспі годувала. Виростила поросят тисячу і сімдесят».

Наводимо нижче деякі її вірші-примовки, що супроводжували роботи, експоновані на персональній виставці Марії Примаченко 1973 року:

  • Хитра лисиця ведмедику каже: «Їж
1 2 3 4 5 6