Запрошуємо до співпраці виконавців курсових та дипломних робіт на взаємовигідних умовах.

Приймаченко Марія Оксентіївна

кукурудзу — поправишся», — а собі курочку несе та медок п'є; в ній сила єСорока каже: «Чі-чі-чі! Ой де ж нам спати?» — На печі. — Що ж нам пити? — Горілочку, бо приїхали по дівочкуЖуряться рябушки: «А вже скоро зима, а в нас хати нема». Обізвався зайчик: «А я зими не боюся, у снігу сховаюся». З Новим роком, з новою весною, з новим щастям, усі люди на Землі

Зустрічаються у Примаченко і вже зовсім коротенькі примовки: «Куріпочки пляшуть і хліб пашуть», «Собачка Ада не боїться гада», «Ворон дві баби мав — обох обнімав», «Веснянки-роговички — веселії птички» тощо.

У Київському музеї українського народного декоративного мистецтва зберігається одна з ранніх робіт Марії Примаченко, датована 1935 роком, тричастинна за своєю композиційною будовою. На одній частині намальована мавпоподібна істота. Характерно, що, безвиїзне живучи до 1936 року у Болотні, Примаченко живої мавпи не бачила, і тому мавпа «олюднена» і скоріше нагадує когось із сусідок художниці. Оце нагадування, подібність — не зовнішня, а образна, суттєва — стає внутрішньою ознакою фантастичних звіриних образів художниці.

Марія Авксентіївна була людиною надзвичайно вразливою, вона слухала радіо, дивилася телевізор, всотувала у себе безліч інформації. І все ж зберігалося в неї прекрасне дитяче вміння сприймати життя як вічну казку. Примаченко любить зображувати казки — найхарактернішим проявом цього є «Лисиця і журавель». Композиція, виконана на білому аркуші ватману, вражає силою і міцністю барв. Надзвичайно ефектно звучить тут чорний колір у поєднанні з густо-червоним, сонячно-жовтим і дзвінко-сріблястим, світло-сірим

Фігури узагальнені, прості за контуром і оживлені виразними колірними плямами — вишивкою сорочки лисиці, легким пір'ячком журавля, який, як парубок, одягнутий у червоні шаровари, хвацько перев'язаний синім поясом. Бесіду вони ведуть коло величезного глечика, уквітчаного палаючо-черво ними квітками на жовтому тлі.

Органічна взаємодія зображень, взаємодія тваринного і рослинного світу в їхніх правічних, таємничо-глибинних стосунках стає провідною у творчості художниці. Свідченням цього є і її композиція «Сидить баба на печі, пряде куделицю». Тут зображено інтер'єр селянської хати з розкішною уквітчаною піччю, на якій і сидить баба. Хата вся наповнена рослинами і тваринами. Летить птах — ластівка, несучи до хати добробут. Мирно співіснують кіт і миші: одна з мишей навіть бавиться з котячим хвостом. Оця філософія добра як категорія змісту примаченківських творів також наскрізь проходить у її творчості. Але як протидія добру виступає зло. Якщо прообраз «добрих» звірів і птахів майже завжди легко вгадується — ведмеді, леви, зайці, лелеки, ластівки,- то зло — сила химерна і непізнаванна, так само як химерний витвір гоголівської уяви «Вій» або ж колективної народної уяви — домовик. Але і тут Примаченко вдається до свого улюбленого прийому «олюднення» — фантастичні звірі у неї найчастіше з людськими очима, отороченими пухнастими віями.

Найбільшого розквіту ці форми досягли у Марії Примаченко. За складністю і водночас гармонійністю особливе місце у її творчості посідають «багатосценові» картини. Тут, як у казці, зміщуються всі уявлення, усі масштаби. Пливуть величезні риби, летять величезні птахи, стоять уквітчані гарненькі хатки, на деревах достигають небувалого розміру яблука. У них казка і бувальщина, вигадки і реальність сплавлені у такий єдиний організм, що навіть найнезвичайнІші на перший погляд речі здаються переконливими. Масштабні зміщення — це не

1 2 3 4 5 6