Проблема Косова та Європейська політика

Проблема Косова та Європейська політика

Для тих, хто сприймає сучасну міжнародну і, зокрема, європейську політику як продовження «кращих» традицій силового протистояння та боротьби за сфери впливу, декларація Косова про незалежність, безумовно, є сигналом про чергову перемогу «західного блоку» за рахунок попрання принципів міжнародного права, історичної справедливості та порядку. З цих позицій виправдання незалежності Косова бути не може, оскільки моральні аргументи не можуть заперечити політичної необхідності. Надалі логіка такого сприйняття проблеми перетворює її на гру з нульовою сумою: або Косово стає незалежним, приносячи геополітичні дивіденди прихильникам такого розв’язання проблеми; або повертається до складу Сербії, змінюючи позиції протилежної сторони.

Є й інше трактування того, що відбулося. Проблема Косова являла собою виклик сучасній системі європейської безпеки, від недосконалості якої втрачали всі. Складна суміш із геноциду, етнічних та релігійних суперечок, нелегальної військової діяльності, переплетіння геополітичних інтересів зробила цей невеличкий край символом типових проблем, які можуть виникнути в будь-якій географічній точці, незалежно від її розташування на уявних кордонах між «Сходом» та «Заходом». Спроби розв’язати цю проблему вже призвели до створення нових, при тому, що ефективність їх залишається під сумнівом.

Проголошення незалежності багаторічної гарячої точки Європи, місця докладання миротворчих зусиль ряду міжнародних організацій, включаючи оновлену НАТО – колишнього сербського краю Косово – поставило Україну перед спрощеним, конкретизованим та символічним втіленням її традиційної зовнішньополітичної дилеми. Визнати Косово – означає стати на позиції США та більшості країн-членів НАТО, солідаризуватися із тими миротворчими зусиллями, які робилися НАТО після інтервенції в Югославії (Україна – один із активних учасників миротворчого процесу) та визнати, що існують умови (у конкретному випадку Косова – геноцид з боку Сербії), за яких етнічна меншина у складі європейської держави має право на здобуття незалежності. Невизнання Косово Україною, відповідно, символізуватиме неготовність України солідаризуватися із новими принципами змін державного суверенітету, відмову від подібних методів розв’язання внутрішніх конфліктів та підтримку позиції, яка найактивніше обстоюється союзниками України по ГУАМ, державами, які мають етнічні проблеми на власній території та Росією

Традиційне питання формулюється просто: яку зовнішньополітичну стратегію обрати? Відповідь на це питання краще все ж таки знайти: занадто тривале вичікування йде всупереч всім системним зусиллям з побудови європейської системи безпеки, які Україна активно докладала останніми роками.

«Крим», «прецедент», «НАТО», «Росія» - переважно в таких термінах вибудовуються редути аргументації різноманітних позицій стовно проголошення незалежності Косова та її політичних наслідків. Мабуть, ці слова є в цілому адекватним барометром суспільної думки. Громадяни, а подекуди й політики, звикли до нескінченних дискусій навколо геополітичного протистояння в центрі Європи, «зіткнення цивілізацій», сепаратизму та чергових раундів російсько-американських конфліктів.

Зазіхати на важливість всіх цих питань марно. Але неможна не звернути уваги на інші, менш філософсько-ідеологічні речі. Хвиля обурень, демонстрацій та дискусій навколо «нових холодних війн» спаде, й залишаться повсякденні, майже «побутові» проблеми, що їх вже створила для зовнішньої політики України ситуація навколо колишнього сербського краю.

Проблем таких декілька, й серед них є три принципових. Спробуємо розташувати їх за важливістю.

  1. Визнати незалежність Косова означає суттєво ускладнити позицію України у важкому процесі врегулювання «заморожених конфліктів» у Чорноморському
1 2 3 4 5 6 7

Схожі роботи

Реферати

Курсові

Дипломні