Проблема походження слов'ян в історіографії
Для пошуків стародавньої території слов'ян та визначення шляхів і районів їхнього розселення особливе значення має картографування архаїчних слов'янських гідронімів і топонімів. В. М. Топоров і О. М. Трубачов картографували й проаналізували гідроніми в басейнах Верхнього й Середнього Подніпров'я, а також Верхнього Подністров’я. Виявилося, що слов'янські назви найвиразніше (хоча і в невеликій кількості) локалізуються на півдні від Прип'яті та Десни. Розглянувши всі дані слов'янської архаїчної гідронімії, І. Удольп дійшов висновку: найдавніші слов'янські гідроніми компактно покривають верхів'я Пруту, Середнє й Верхнє Подністров'я аж до верхів'їв Вісли. Концентрація архаїчних слов'янських гідронімів у регіоні між Верхнім і Середнім Дніпром, верхів'ями Вісли, Верхнім Дністром і Прутом, наявність балто-слов'янських, ірано-слов'янських та германо-слов'яиських мовних зв'язків, а також відсутність у стародавній слов'янській мові слів, котрі позначають специфічні риси гір, морів та деяких порід дерев, поширених у Середній Європі (бук, тис, явір та ін. ), – усе це свідчить про те, що вказана територія вимагає особливо уважного підходу при вивченні питання про територію формування слов'янської етнокультурної спільності. Тим більше, що дані візантійських авторів і сучасних лінгвістів значною мірою збігаються з результатами археологічних досліджень.
Не можна погодитися з думкою Ф. П. Філіна про бездоказовість зіставлення («накладення») ареалів археологічних культур з реконструйованими лінгвістичними регіонами. Така думка викликана певною переоцінкою можливостей лінгвістики й недооцінкою археологічних джерел у вивченні питань етногенезу
Не можна не відзначити корисної роботи, здійсненої антропологами щодо виявлення фізичного типу слов'ян, виділення його серед інших етнічних угруповань. Установлюючи єдність процесів слов'янського етногенезу, антропологи з'ясували, що в різних регіонах слов'янської території існують помітні відмінності у фізичній будові місцевого населення. Це дало можливість зробити висновок про вплив на фізичну будову слов'ян іноетнічних рис – балтських, германських, фракійських та ін. Такий висновок дуже важливий при визначенні ядра території стародавніх слов'ян.
Однак антропологічні дослідження в галузі слов'янського етногенезу також наштовхуються на специфічні труднощі. Це, передусім, обмеженість і навіть цілковита відсутність джерел протягом ряду століть. Ось лише один приклад: у V–VIII ст. , переважна частина лісостепового населення Східної та Центральної Європи ховала своїх небіжчиків шляхом трупоспалення. Саме в такий спосіб були здійснені найбільш ранні достовірні слов'янські поховання V–VIII ст.
У ситуації, що склалася у вивченні стародавньої історії слов'ян, особливого значення набувають археологічні матеріали. Вони не тільки значно доповнюють історичні, лінгвістичні, антропологічні та інші джерела, а й відкривають нові можливості для простеження історичного процесу, розкривають нові, часом несподівані риси соціально-економічного та культурного життя наших предків. Археологія досліджує пам'ятки матеріальної культури – житла, поховання, предмети побуту та праці, одяг, прикраси тощо, створені відносно замкнутими групами людей. Ці раритети характеризуються певними, лише їм властивими специфічними усталеними рисами, а головне – піддаються просторовим і хронологічним визначенням, що при зіставленні з історичними та мовними явищами надають їм