Проголошення автономії України
План
- Розгортання національно-визвольного руху.
- Переговори у Петрограді.
- I селянський і II військовий з'їзди.
- І Універсал Центральної Ради.
- Утворення Генерального секретаріату.
Проголошення автономії України
Розгортання національно-визвольного руху. Петроградська Рада робітничих і солдатських депутатів, яка фактично перебрала на себе функції всеросійського координаційного центру, бажала мати справу не з незліченною кількістю Рад, а з великими обласними утвореннями. Даючи директиви на місця, виконком Петроради накреслив конфігурацію областей, що не збігалися з етнографічними кордонами. Зокрема, об'єднувалися Ради Херсонської, Таврійської, Бессарабської і частини Подільської та Волинської губерній, які входили в Одеський військовий округ, а також Ради Румунського фронту і Чорноморського флоту. Координуючим органом цього об'єднання став Румчород (Центральний виконавчий комітет Рад Румунського фронту, Чорноморського флоту і Одеського військового округу). Ще більше місцевих Рад об'єднав Харківський обласний виконком на території Харківської і Катеринославської губерній, Області Війська Донського. Центром третього утворення став Київ, обласним виконкомом якого об'єднувалися Ради п'яти губерній — Київської, Полтавської, Чернігівської, Курської і Воронізької. Отже, територія України поділялася на не зв'язані між собою частини, до яких приєднувалися неукраїнські землі. На Київському обласному з'їзді Рад, який відбувся наприкінці квітня, сталася перша проба сил між українською і всеросійською революційною демократією у питанні про автономію України.
Прагнучи зберегти контроль над обласним з'їздом, київські Ради робітничих і солдатських депутатів готували його потай від українських організацій. Дізнавшись про з'їзд із газет за кілька днів до його початку, Центральний комітет Селянської спілки дав телеграфну директиву в губернії й повіти негайно прислати делегатів. Устигли приїхати в основному делегати від Звенигородського повіту, але числом, яке перевищило кількість усіх делегатів від робітників і солдат
Новий, більш серйозний конфлікт спалахнув у зв'язку зі спробами формування українських військових частин. Початок їм поклала вимога 3 тис. солдатів, які перебували на збірних пунктах у Києві, відправити їх на фронт як українську військову частину. Київські Ради робітничих і солдатських депутатів та комітет об'єднаних громадських організацій засудили цю вимогу й виявили готовність силою зброї розігнати «бунтовщиків і дезертирів». Центральна Рада заступилася за них і висловилася за доцільність сформування окремого українського полку. Разом із тим вона заявила, що має намір формувати українські частини тільки в тилу. Ця заява була відповіддю на численні застереження про те, що переформування військових частин за національною ознакою призведе до зниження боєздатності фронту. Але компромісна позиція Ради не задовольнила військову і цивільну влади. Проблема лишалася нерозв'язаною.
Тим часом