Проголошення автономії України

План

  1. Розгортання національно-визвольного руху.
  2. Переговори у Петрограді.
  3. I селянський і II військовий з'їзди.
  4. І Універсал Центральної Ради.
  5. Утворення Генерального секретаріату.  


Проголошення автономії України 

Розгортання національно-визвольного руху. Петро­градська Рада робітничих і солдатських депутатів, яка фактично перебрала на себе функції всеросійського координаційного центру, бажала мати справу не з не­зліченною кількістю Рад, а з великими обласними утво­реннями. Даючи директиви на місця, виконком Петроради накреслив конфігурацію областей, що не збігалися з етнографічними кордонами. Зокрема, об'єднувалися Ради Херсонської, Таврійської, Бессарабської і частини Подільської та Волинської губерній, які входили в Одеський військовий округ, а також Ради Румунського фронту і Чорноморського флоту. Координуючим орга­ном цього об'єднання став Румчород (Центральний ви­конавчий комітет Рад Румунського фронту, Чорномор­ського флоту і Одеського військового округу). Ще біль­ше місцевих Рад об'єднав Харківський обласний виконком на території Харківської і Катеринославської губерній, Області Війська Донського. Центром третього утворення став Київ, обласним виконкомом якого об'єд­нувалися Ради п'яти губерній — Київської, Полтавської, Чернігівської, Курської і Воронізької. Отже, територія України поділялася на не зв'язані між собою частини, до яких приєднувалися неукраїнські землі. На Київсько­му обласному з'їзді Рад, який відбувся наприкінці квіт­ня, сталася перша проба сил між українською і все­російською революційною демократією у питанні про автономію України.

Прагнучи зберегти контроль над обласним з'їздом, київські Ради робітничих і солдатських депутатів готу­вали його потай від українських організацій. Дізнавшись про з'їзд із газет за кілька днів до його початку, Цент­ральний комітет Селянської спілки дав телеграфну ди­рективу в губернії й повіти негайно прислати делегатів. Устигли приїхати в основному делегати від Звенигород­ського повіту, але числом, яке перевищило кількість усіх делегатів від робітників і солдат

Організатори з'їзду змушені були допустити їх до роботи в селянській секції, хоча й не визнали мандатів. Секція негайно за­пропонувала з'їздові резолюції про автономію України у федеральній Росії, про формування українських вій­ськових частин і про розв'язання земельної проблеми тільки українським народним парламентом. Керівництво з'їзду на чолі з П. І. Незлобіним з порога відкинуло ці резолюції й постановило вважати секційні засідання передз'їздівськими нарадами, а на самий з'їзд обрати де­легатів від селян по два на повіт. Розгнівані селяни покинули з'їзд. Цей конфлікт прискорив організаційне відокремлення Української селянської спілки від Все­російського селянського союзу.

Новий, більш серйозний конфлікт спалахнув у зв'яз­ку зі спробами формування українських військових час­тин. Початок їм поклала вимога 3 тис. солдатів, які перебували на збірних пунктах у Києві, відправити їх на фронт як українську військову частину. Київські Ра­ди робітничих і солдатських депутатів та комітет об'­єднаних громадських організацій засудили цю вимогу й виявили готовність силою зброї розігнати «бунтовщиків і дезертирів». Центральна Рада заступилася за них і висловилася за доцільність сформування окремого українського полку. Разом із тим вона заявила, що має намір формувати українські частини тільки в тилу. Ця заява була відповіддю на численні застереження про те, що переформування військових частин за національ­ною ознакою призведе до зниження боєздатності фрон­ту. Але компромісна позиція Ради не задовольнила військову і цивільну влади. Проблема лишалася не­розв'язаною.

Тим часом

1 2 3 4 5 6 7

Схожі роботи

Реферати

Курсові

Дипломні