Раціональні умови життєдіяльності людини
План
- Людина як біологічний та соціальний суб'єкт
- Соціально – політичне середовище
- Техногенне середовище (техносфера)
- Психологічні причини свідомого порушення виконавцями вимог безпеки
Література
1. Людина як біологічний та соціальний суб'єкт
Людина як частина природи є біологічним суб'єктом. Хоча за своєю тілесною будовою й фізіологічними функціями людина належить до тваринного світу, вона має якісні відмінності від тварин:
характерні тілесні ознаки (прямоходіння, руки пристосовані до праці тощо);
високорозвинений мозок, здатний відобразити світ у поняттях і перетворювати його відповідно до своїх потреб, інтересів, ідеалів;
свідомість як здатність до пізнання сутності як зовнішнього світу, так і своєї особистої природи;
мислення та мова, які з'явились в результаті трудової суспільної діяльності.
Найхарактернішою ознакою людини є свідомість, не тільки в плані осмислення життєвої ситуації й пізнання навколишньої дійсності, що властиво навіть тваринному світу, але з погляду здатності розмірковувати над зовнішніми обставинами, над своїми зв'язками з ними і з іншими людьми, заглиблюватись в себе, щоб досягти злагоди з собою, з метою усвідомлення сенсу власного буття у світі.
Найголовніша відмінність між людиною і тваринним світом полягає у способі життя. Якщо тварина живе в природі, то людина - в соціумі. Соціум - це особливий спосіб життя особливих істот - людей.
Діяльність людини - це специфічний спосіб ставлення людини до світу, активна взаємодія для досягнення свідомо поставленої мети, яка виникла внаслідок прояву у неї певних потреб
Потреби людини поділяються на фізіологічні, матеріальні та духовні.
Групи потреб:
фізіологічні і сексуальні (у відтворенні людей, в їжі, диханні, рухові, одязі, житлі, відпочинку);
екзистенціальні (потреби в безпеці свого існування, впевненості у завтрашньому дні, стабільності суспільства, гарантованості праці);
соціальні (у належності до колективу, групи чи спільноти у спілкуванні, турботі про інших та увазі до себе, в участі у спільній трудовій діяльності);
престижні (у повазі з боку інших, їх визнанні та високій оцінці своїх якостей, у службовому зростанні і високому статусі у суспільстві);
особистісні (у самовираженні, у самореалізації, тобто в діяльному прояві себе як самостійної, оригінальної, творчої особистості);
духовні (потреби в нових знаннях про навколишній світ, в самопізнанні, залученні до наук, мистецтв тощо);
Перші дві групи потреб є первинними і вродженими, чотири інші - набутими.
Види діяльності: праця, гра, навчання, спілкування. Вони забезпечують існування людини та її формування як особистості.
До типів діяльності належать такі, що будуються за ознаками суспільних відносин, потреб та предметів: перетворювальна, соціальна, духовно-пізнавальна (дослідження), ціннісно-орієнтаційна (пізнання добра і зла), комунікативна, художньо-творча, споживча.
Однією із специфічних форм діяльності є праця, найголовнішою відмінністю якої є те, що людина використовує знаряддя праці, виготовлені знаряддями праці. Тварина цього робити не вміє.
Людина являє собою цілісну єдність біологічного, психічного і соціального рівня, причому не проста їх арифметична