Ризики

висновки про можливу динаміку ризиків, страховик робить його оцінку. Вона полягає в аналізі всіх ризикових обставин, що характеризують показ­ники ризику. Виділяють також відповідні групи ризику.

Кожна група включає об’єкти страхування, яким влас­тиві приблизно однакові ознаки (гомогенна група).

Результати оцінки беруть за основу для прийняття тих чи інших рішень при страхуванні, зокрема, дозволяють віднес­ти об’єкт до першої групи, визначити тарифну ставку, яка найбільше обґрунтовано відповідала б даному ризику. Середня величина ризикових обставин виражає середній ризиковий тип групи, що використовується як міра порівняння.

У міжнародній страховій практиці використовуються всілякі методи для оцінки ризику. Найбільш поширені з них:

метод індивідуальних оцінок, метод середніх величин і ме­тод процентів. Метод індивідуальних оцінок застосовується лише тоді, коли ризик не можна зіставити з середнім ти­пом ризику. Страховик може зробити лише довільну оцін­ку, що випливає з його професійної підготовки і досвіду та суб’єктивного погляду. Метод середніх величин полягає в тому, що окремі ризикові групи розмежовуються на декіль­ка підгруп, щоб створити аналітичну базу для визначення ризику за ризиковими ознаками. До них відносяться балан­сова вартість об’єкта страхування, підсумкові виробничі потужності, характер технологічного циклу тощо. При ви­користанні методу процентів береться до уваги, що він ви­ражає собою сукупність скидок і надбавок (накидок) до тієї аналітичної бази, яка зумовлена можливими позитив­ними й негативними відхиленнями від середнього ризикового типу. Ці скидки або надбавки виражаються в процен­тах (інколи в промілях) від середнього ризикового типу

У практиці діяльності страховика особливо важливо про­гнозувати тарифну політику на основі прогнозування тен­денцій розвитку ризику. Загальний прогноз може бути зве­дено до таких напрямків:

— ризикові обставини, пов’язані з освоєнням нових видів сировини, заміни традиційних матеріалів новими (полімер­ними, композитними тощо);

— ризикові обставини, зумовлені новими виробничими умовами в промисловості: введенням автоматизованих сис­тем управління технологічними процесами, промислових роботів, роботизованих комплексів тощо;

— ризикова ситуація, пов’язана із змінами в технології промислового цивільного будівництва, зокрема з освоєн­ням збірних модульних конструкцій, висотного блочного й  крупнопанельного домобудування тощо;

     — ризикові обставини, зумовлені впровадженням нових транспортних систем, яким властива висока пропускна чи провізна здатність на різних шляхах сполучення.

Для оцінки динаміки ризику в конкретній страховій су­купності особливе значення мають наявність та аналіз досто­вірної інформації. Зауважимо: лише розгалужена група об’єктів, що була в центрі спостереження, дозволяє з достатнім ступе­нем достовірності констатувати можливість збитку.

 2. Оцінка ризиків

Оцінюючи ризики настання збитків, доцільно розрізняти такі їх види. Ризики, які можливо застрахувати; ризики, які неможливо застрахувати; допустимі й недопустимі ризики; технічний ризик страховика.

Найбільш численну групу складають ризики, які можна застрахувати. У зв’язку з цим зазначимо: страховий ризик може бути оцінено з погляду ймовірності настання страхо­вого збитку, щоб встановити, чи є даний ризик страхо­вим, необхідно застосувати такі критерії.

По-перше ризик, що включається в розмір відповідаль­ності страхової компанії, має бути з ймовірним характе­ром високого рівня.

По-друге, ризик має виступати як випадковий. Це озна­чає: об’єкту, щодо якого виникають страхові правовідноси­ни, властивий тимчасовий характер зв’язку. Він не може підлягати небезпеці, яка попередньо вже відома страховику чи власнику об’єкта страхування. При цьому обом сторо­нам договору страхування конкретний момент настання страхового випадку й можливий обсяг збитку як його на­слідок наперед невідомі.

1 2 3 4 5 6 7 8