Родина Терещенків
Родина Терещенків.
Першим Терещенком, відомості про якого дійшли до нас, був чернігівський козак Яків Терещенко. Його син Артемій оселився в колишній гетьманській столиці — Глухові. Разом із дружиною він розпочав дрібну торгівлю. Спочатку торгували з візка, потім відкрили невеличку лавку. Артемій мав неабиякий хист до цієї справи, а тому ще з молодості до нього приклеїлося прізвисько Карбованець. Минуло небагато часу, і успішний купець став торгувати хлібом і деревиною.
Заробивши солідний капітал, Артемій Терещенко почав вкладати його у власне цукрове виробництво. Реформа 1861 року сприяла цьому. Багато поміщиків не змогли господарювати в нових умовах, і Артемій дешево скуповував у них заводи, модернізуючи їх під виробництво цукру. За кілька років він володів більш як десятьма цукровими заводами.
Артемій Терещенко та його сини представляли свою продукцію на най-престижніших промислових виставках Європи. Робітники на їхніх заводах отримували до 12 рублів на місяць. За дві такі місячні зарплати у той час можна було купити корову або чотири годинники. Робітник, який постійно працював у Терещенка, міг розраховувати на безплатне житло й харчування. При кожному заводі була школа, лікарня, ремісниче училище і навіть чайна для проведення вистав.
Разом із батьком науку цукрового бізнесу освоювали троє його синів: Нікола, Федір та Семен. Справа у щд-приємців-самородків йшла блискуче. Щоб продавати цукор за кордон, в одеському порту Терещенки побудували великий кам'яний пакгауз. Свої заводи вони мали уже не тільки в Україні, айв Курській, Орловській та Тульській губерніях
божний Артем Якович поставив умову: вісімдесят відсотків прибутку від цукрових заводів мали потрапляти не до кишень акціонерів, а витрачатися на меценатство.
1870 року за особливі заслуги та доброчинну діяльність купцеві першої гільдії Артемію Терещенку було даровано титул дворянина Російської імперії. Добру пам'ять по собі цукрові магнати лишили скрізь, а найперше — у своєму родовому гнізді Глухові. Тут і до сьогодні згадують, як Терещенки забудовували для бідняків цілі вулиці. В останні роки свого життя Нікола навіть хотів зробити в місті водопровід, але місцева влада вважала, що це зайва розкіш. Загалом же для свого рідного міста цукрозаводчики пожертвували понад півтора мільйона рублів. Школа Терещенко славився багатьма чеснотами, і чотирнадцять років поспіль глу-хівці обирали його міським головою.
Коли в Глухові Терещенкам стало затісно, Нікола Артемійович із сім'єю перебирається до Києва. 1875 року він купує на Бібіківському бульварі будинок, навколо якого поступово оселяються й інші члени роду. Багаті, відомі й шановані Терещенки поріднилися з найшляхетнішими українськими родинами: Ханенками, Апостолами, Уваровими.
Медичні заклади, притулки для дітей, гімназії, церкви, музеї і театри — жодна родина не зробила для розбудови Києва так багато, як брати Терещенки. Будинок нинішнього Охматдиту зводився Терещенками як безплатна лікарня для чорноробів. При ній був заснований спеціальний фонд, з якого виплачували грошову допомогу тим, хто одужував. Добродійність стала моральною нормою і традицією для всіх поколінь цього роду. А ще Терещенків об'єднувала спільна пристрасть — живопис. Зібрані ними картини згодом стали основою експозицій чотирьох музеїв Києва.
Коли Школа Терещенко помер, ховали цукрового короля, великого мецената і громадянина Києва з величезними почестями. Труну несли на