Родина Терещенків

Родина Терещенків.

 

Першим Терещенком, відомості про якого дійшли до нас, був черні­гівський козак Яків Терещенко. Йо­го син Артемій оселився в колишній гетьманській столиці — Глухові. Ра­зом із дружиною він розпочав дріб­ну торгівлю. Спочатку торгували з візка, потім відкрили невеличку лав­ку. Артемій мав неабиякий хист до цієї справи, а тому ще з молодості до нього приклеїлося прізвисько Карбо­ванець. Минуло небагато часу, і успішний купець став торгувати хлі­бом і деревиною.

Заробивши солідний капітал, Ар­темій Терещенко почав вкладати йо­го у власне цукрове виробництво. Реформа 1861 року сприяла цьому. Багато поміщиків не змогли госпо­дарювати в нових умовах, і Артемій дешево скуповував у них заводи, мо­дернізуючи їх під виробництво цук­ру. За кілька років він володів більш як десятьма цукровими заводами.

Артемій Терещенко та його сини представляли свою продукцію на най-престижніших промислових вистав­ках Європи. Робітники на їхніх заво­дах отримували до 12 рублів на місяць. За дві такі місячні зарплати у той час можна було купити корову або чоти­ри годинники. Робітник, який постій­но працював у Терещенка, міг розра­ховувати на безплатне житло й харчу­вання. При кожному заводі була шко­ла, лікарня, ремісниче училище і на­віть чайна для проведення вистав.

Разом із батьком науку цукрового бізнесу освоювали троє його синів: Нікола, Федір та Семен. Справа у щд-приємців-самородків йшла блискуче. Щоб продавати цукор за кордон, в одеському порту Терещенки побуду­вали великий кам'яний пакгауз. Свої заводи вони мали уже не тільки в Україні, айв Курській, Орловській та Тульській губерніях

Коли в старого Артемія забракло сил очолювати спра­ву, він запропонував синам продовжи­ти її, створивши Товариство братів Терещенків. На чолі цукрової імперії став старший син Артемія — Школа. Передаючи справу синам, дуже на-

божний Артем Якович поставив умо­ву: вісімдесят відсотків прибутку від цукрових заводів мали потрапляти не до кишень акціонерів, а витрачатися на меценатство.

1870 року за особливі заслуги та доброчинну діяльність купцеві пер­шої гільдії Артемію Терещенку було даровано титул дворянина Російської імперії. Добру пам'ять по собі цук­рові магнати лишили скрізь, а най­перше — у своєму родовому гнізді Глухові. Тут і до сьогодні згадують, як Терещенки забудовували для бід­няків цілі вулиці. В останні роки сво­го життя Нікола навіть хотів зроби­ти в місті водопровід, але місцева влада вважала, що це зайва розкіш. Загалом же для свого рідного міста цукрозаводчики пожертвували понад півтора мільйона рублів. Школа Те­рещенко славився багатьма чеснота­ми, і чотирнадцять років поспіль глу-хівці обирали його міським головою.

Коли в Глухові Терещенкам стало затісно, Нікола Артемійович із сім'єю перебирається до Києва. 1875 року він купує на Бібіківському бульварі бу­динок, навколо якого поступово осе­ляються й інші члени роду. Багаті, ві­домі й шановані Терещенки порід­нилися з найшляхетнішими україн­ськими родинами: Ханенками, Апос­толами, Уваровими.

Медичні заклади, притулки для ді­тей, гімназії, церкви, музеї і театри — жодна родина не зробила для роз­будови Києва так багато, як брати Те­рещенки. Будинок нинішнього Ох­матдиту зводився Терещенками як безплатна лікарня для чорноробів. При ній був заснований спеціаль­ний фонд, з якого виплачували гро­шову допомогу тим, хто одужував. Добродійність стала моральною нор­мою і традицією для всіх поколінь цього роду. А ще Терещенків об'єд­нувала спільна пристрасть — живо­пис. Зібрані ними картини згодом стали основою експозицій чотирьох музеїв Києва.

Коли Школа Терещенко помер, ховали цукрового короля, великого мецената і громадянина Києва з ве­личезними почестями. Труну несли на

1 2