Сибірка

Сибірка (anthrax) — гостре специф­ічне інфекційне захворювання, яке виникає внаслідок проникнення в організм палички сибірки (Bac. anthracis). Випадки захворюван­ня на сибірку спостерігаються у всіх країнах світу. В минулому сибірка належала до найпоширеніших інфек­ційних захворювань. Зараз вона зуст­річається частіше в економічно відста­лих, аграрних країнах.

Етіологія. Паличка сибірки була виявлена у 1850 p. Давеном і Рейє-ром у крові тварин, які загинули. Пастер і Кох встановили морфолого-біологічні властивості цього мікроба. Палички утворюють стійкі спори.

Джерелом і факторами передачі па­лички сибірки є переважно свійські тва­рини, а також шкіра, шерсть, роги, копита і продукти харчування тварин­ного походження (м'ясо, молоко і ін. ).

Джерелом зараження можуть бути й інші тварини — кіт, ведмідь, сірий щур, птахи, собака, біла миша. Опи­сані випадки передачі сибіркової па­лички кровосисними комахами.

Зараження частіше відбувається під час забою худоби, зняття шкури з тва­рин, розрізування м'яса худоби, яка хворіла на сибірку.

Найчастіше захворювання спосте­рігається теплої пори року.

Залежно від шляхів проникнення в організм спор можуть бути різні клінічні форми сибірки: легенева (виникає у разі вдихання мікробів), кишкова (у разі харчування зараженим м'ясом, моло­ком). Хвороба має дуже тяжкий перебіг і часто закінчується смертю.

У хірургії більше значення має шкірна форма сибірки, яка прояв­ляється утворенням специфічної ви­разки — карбункулу (pustula maligna, carbunculus malignus).

У основі патогенезу сибірки лежить специфічна токсемія, яка зумовлюєть­ся сибірковим токсином

Зараження відбувається у разі по­падання спор на пошкоджену шкіру, слизові оболонки дихальних шляхів і травного каналу. Зараження самими па­личками відбувається рідше.

Інкубаційний період при сибірці відносно короткий — від кількох годин до кількох діб.

У патогенезі шкірної форми сибір­ки можна виділити такі різновиди:

карбункульозну, едематозну, бульоз-ну, еризипелоїдну. Кожна з цих форм унаслідок генералізації процесу може призвести до виникнення сибірково­го сепсису.

У ділянці проникнення збудника виникає осередок коагуляційного не­крозу шкіри і підшкірної основи. Ступінь місцевих змін залежить як від вірулентності мікроба, так і від чут­ливості до нього організму. У разі високої вірулентності мікроорганізму і чутливості організму до сибірки місцеві зміни можуть бути виражені слабко або їх зовсім не буває. Захво­рювання перебігає за типом сибірко­вого сепсису.

Ураження шкіри при сибірці зале­жить від специфічних продуктів жит­тєдіяльності палички, так званого чинника смерті. Коли в ділянці про­никнення паличок сибірки мало і про­дукованого ними "чинника смерті" недостатньо, зміни з боку шкіри ма­ють незначний, обмежений характер. За наявності у первинному осередку великої кількості збудників вони мо­жуть проникати в кровоносне русло і осідати в місцях вторинної локалізації.

Клінічна картина шкірної форми сибірки залежить від її різновиду. Карбункульозну форма спостерігається найчастіше (99,1 %). Локалізація кар­бункула залежить від професійних чин­ників і особливостей життя населен­ня. Найчастіше уражаються щоки, повіки, лоб, шия, кисті і передпліч­чя. Не буває сибіркових карбункулів на долонях, вушних раковинах.

Місцеві зміни при сибірковому карбункулі характеризуються появою незначного свербіння. Потім на шкірі з'являється щільна червоного кольо­ру свербляча пляма, як після укусу комахи. Згодом свербіння посилюєть­ся, а в центрі ущільнення

1 2 3 4

Схожі роботи