Склад і будова мантії землі

План

Склад і будова мантії землі  

Сейсмічна модель будови Землі    

Сучасні дані про сейсмічні межі    

Склад верхньої мантії 

Висновок  

Список літератури       

 

Склад і будова мантії землі

Склад і будова глибинних оболонок Землі в останні десятиліття продовжують залишатися одній з найбільш інтригуючих проблем сучасної геології. Число прямих даних про речовину глибинних зон вельми обмежено. У цьому плані особливе місце займає мінеральний агрегат з трубки кімберліту Лесото (Південна Африка), який розглядається як представник мантійних порід, що залягають на глибині ~250 км. Керн, піднятий з найглибшої в світі свердловини, пробуреної на Кольському півострові і відмітки, що досягла, 12 262 м, істотно розширив наукові уявлення про глибинні горизонти земної кори - тонку приповерхневу плівку   земної кулі. Разом з тим новітні дані геофізики і експериментів, пов'язаних з дослідженням структурних перетворень мінералів, вже зараз дозволяють змоделювати багато особливостей будови, складу і процесів, що відбуваються в глибинах Землі, знання яких сприяє вирішенню таких ключових проблем сучасного природознавства, як формування і еволюція планети, динаміка земної кори і мантії, джерела мінеральних ресурсів, оцінка ризику поховання небезпечних відходів на великих глибинах, енергетичні ресурси Землі і ін.

Сейсмічна модель будови Землі

Широко відома модель внутрішньої будови Землі (ділення її на ядро, мантію і земну кору) розроблена сейсмологами Г. Джеффрисом і Б. Гутенбергом ще в першій половині XX століття. Вирішальним чинником при цьому виявилося виявлення різкого зниження швидкості проходження сейсмічних хвиль усередині земної кулі на глибині 2900 км. при радіусі планети 6371 км. Швидкість проходження подовжніх сейсмічних хвиль безпосередньо над вказаним рубежем рівна 13,6 км/с, а під ним - 8,1 км/с. Це і є межа мантії і ядра.

Відповідно радіус ядра складає 3471 км

Верхньою межею мантії служить сейсмічний розділ Мохоровічича (Мохо, М), виділений югославським сейсмологом А. Мохоровичичем (1857-1936) ще в 1909 році. Він відокремлює земну кору від мантії. На цьому рубежі швидкості подовжніх хвиль, що пройшли через земну кору, стрибкоподібно збільшуються з 6,7-7,6 до 7,9-8,2 км/с, проте відбувається це на різних глибинних рівнях. Під континентами глибина розділу М (тобто підошви земної кори) складає перші десятки кілометрів, причому під деякими гірськими спорудами (Памір, Анди) може досягати 60 км. , тоді як під океанськими западинами, включаючи і товщу   води, глибина рівна лише 10-12 км. Взагалі ж земна кора в цій схемі вимальовувалася як тонка шкаралупа, тоді як мантія розповсюджується в глибину на 45% земного радіусу.

Але в середині XX століття в науку увійшли уявлення про більш дробову глибинну будову Землі. На підставі нових сейсмологічних даних виявилося можливим розділити ядро на внутрішнє і зовнішнє, а мантію - на нижню і верхню (мал. 1). Ця модель, що набула широкого поширення, використовується і в даний час. Початок їй поклав австралійський сейсмолог К. Е. Буллен, що запропонував на початку 40-х років схему розділення Землі на зони, які позначив буквами: А - земна кора, В -

1 2 3 4 5

Схожі роботи

Реферати

Курсові

Дипломні