Слов'яни

План

  1. Найдавніші відомості про слов’ян
  2. Де формувалися слов'яни
  3. Анти
  4. Господарство слов'ян. Розклад первісного суспільства
  5. Боротьба слов'ян проти готів, гунів, аварів
  6. Війни з Візантією

Використана література

Найдавніші відомості про слов’ян

Слов'янські племена, які належали до індоєвропейської групи народів, з найдавніших часів жили на території Європи і були місцевим автохтонним (корінним) населенням. Територія, яку займали давні слов'яни, досі визначається різними вченими неоднаково.

Найбільш поширена думка, підкріплена археологічними і лінгвістичними даними, зводиться до того, що праслов'яни займали територію між Дніпром і Дністром, Прикарпаттям і аж до Повіслення. їх історію можна починати з II тис. до н. е. З праслов'янами пов'язуються вченими ряд археологічних культур І тис. до н. е. — чорноліська, висоцька, підгірцівсько-милоградська та ін. , виявлені в басейнах Дніпра, Дністра й Західного Бугу.

У писемних джерелах давньослов'янські племена вперше згадуються під іменем венедів у І—II ст. н. е. Про них говорять римські вчені Пліній Старший (23–79 рр. н. е. ), Таціт (близько 55—120 pp. н. е. ) і Птолемей (II ст. н. е. ).

Таціт, зокрема, зазначав, що венеди численні і займають величезну територію. Про слов'ян подають відомості візантійські автори VI—VII ст

— Прокопій Кесарійський, Псевдо-Маврикій та ін. Вони говорять про склавінів — західних слов'ян і антів — східних слов'ян, які займали територію між Дністром на заході і верхів'ями Дону на сході.

Літопис Руський відносить до слов’ян лише наступні племена: «поляни, древляни, новгородці, полочани, дреговичі, сіверяни, бужани, волиняни». Літописцем до слов’ян не зараховано племена радимичів і в’ятичів — безпосередніх предків сьогоднішніх росіян.

Де формувалися слов'яни

Слов’яни вперше були згадані під своїм іменем в І ст. н. е. , але вже в межах пшеворської культури деякі археологи виокремлюють слов’ян, не кажучи вже про те, що праісторія слов’янства деякими вченими відноситься до III—II тис. до н. е. Але беззаперечно, слов’яни є автохтонами в Україні – тобто Україна або її частина була прабатьківщиною слов’ян як частини індоєвропейців.  

Територіально прабатьківщину слов’ян найчастіше шукають в межиріччі Дніпра і Західного Бугу, над Прип'яттю, у Північному Прикарпатті, над Дунаєм, в межиріччі Вісли і Одеру. Як бачимо, етногенез слов’ян за трьома з основних п’ятьох гіпотез відбувався на території України.  

Російські дослідники В. М. Топоров і О. М. Трубачов провели картографування та аналіз архаїчних гідронімів (тобто назв річок та озер) Верхнього та Середнього Подніпров’я, а також Верхнього Подністров’я. Гідроніми як найбільш сталі лінгвістичні характеристики досить чітко можуть свідчити про прабатьківщину того чи іншого народу і є більш достовірним джерелом щодо давньої етнічної історії, ніж назви міст чи сіл. Цим дослідженням було виявлено, що слов’янські гідроніми сконцентровано насамперед на території на південь від Прип’яті і Десни, тобто південніше сучасного кордону України з Білоруссю. На північ від цих річок суцільним шаром присутні балтські гідроніми.

Слов’яни з території України почали заселяти Білорусь лише в VIII—IX ст. н. е. На півдні Правобережжя слов’янські гідроніми сягають верхньої течії Південного Бугу та середнього Дністра, на Заході — верхів’їв Дністра та Прип’яті. Найдавніші слов’янські поселення також відкрито саме на цій території. Це свідчить на користь того, що прабатьківщина слов’ян чи, принаймні, найважливіший ареал розселення слов’ян, причетних до етногенезу українців, знаходився

1 2 3 4 5 6

Схожі роботи