Сутність політики, її концепції, структура та функції

є такі психологічні якості людей, як сміливість, мужність, рішучість, агресивність та ін.

Соціальний підхід до політики (соціально-економічні, правові, демократичні, соціально-культурні, культурно-антропологічні та інші теорії) є найрозповсюдженішим напрямком у дослідженні політики. Спільним для названих теорій є розгляд політики як результату насамперед соціальних чинників.

Соціально-економічні теорії політики пояснюють походженням і розвиток політики визначальним впливом економічних відносин суспільства. Цієї теорії довгий час притримувалися маркисти, які розглядали політику як концентрований вираз економіки.

Правові політичні теорії (Р. Моор, Г. Макдональд та ін. ) як основний системоутворюючий чинник політики розглядали право. Право забезпечує чітку взаємодію і рівновагу політичних структур та інститутів, сприяє динамічному розвитку політичної системи суспільства.

Демократичні або ліберальні теорії політики (Т. Гоббс, Дж. Локк, Ж. -Ж. Руссо та ін. ) сформувалися в кінці ХVІІ - на початку ХVІІІ ст. Вони проголошували джерелом політики і влади народ

Природа і зміст політики визначається не надприродними силами, а потребами та інтересами людей. Народ добровільно наділяє державу та її структури владними повноваженнями.

У культурологічних теоріях як основні детермінанти політики розглядаються духовні якості людини - освіта, професіоналізм, моральність. До культурологічних теорій відноситься, зокрема, й культуро-антропологічна теорія політики, яка вважає головним призначенням політики - розкриття творчого потенціалу кожної людини; головним суб'єктом і джерелом політики є особа, а не народ.  

3. Структура і функції політики

У структурі політики можна виділити такі елементи: політична свідомість, політичні інститути і політичні відносини.

Політична свідомість виражає сутність усвідомленості суб'єктами політики законів і тенденцій розвитку політичної дійсності.

Політичні інститути - це сукупність організацій та установ (держава, її органи, політичні партії тощо), що впорядковують політичні та інші відносини у суспільстві.

Політичні відносини виражають стійкі зв'язки між громадянами і владою, державою та громадянським суспільством; у їх центрі - інтереси та потреби суб'єктів політики.

У структурі політики також виділяють економічну, соціальну та культурну політику. У свою чергу економічна політика поділяється на промислову, сільськогосподарську, фінансову та ін. Соціальну політику можна диференціювати на політику у сфері охорони здоров'я, соціального забезпечення, побутового обслуговування. Культурна політика включає у себе політику у царині освіти, науки, культури, мистецтва.

У залежності від масштабів, спрямованості, змісту завдань політика поділяється на внутрішню та міжнародну.

Внутрішня політика охоплює основні напрямки діяльності держави щодо регулювання економічних, політичних, соціальних та інших відносин між людьми в середині суспільства.

Міжнародна (зовнішня) політика спрямовується на забезпечення безпеки держави, вона покликана створювати сприятливі умови для досягнення основних завдань внутрішньої політики.

Найчастіше серед функцій політики виділяють такі:

- функцію управління - розробка основних напрямків економічного, соціального, духовного розвитку суспільства;

- прогностична функція - визначення перспектив суспільного розвитку, створення різноманітних моделей майбутнього стану економічної, політичної системи тощо;

- функція інтеграції полягає у об'єднанні різноманітних груп суспільства довкола фундаментальних ідей, інтересів, цінностей;

- мобілізаційно-організаційна функція проявляється у мобілізації матеріальних, духовних, трудових ресурсів для ефективного вирішення суспільних завдань;

- ідеологічна функція полягає у розробці певного суспільного ідеалу,

1 2 3 4

Схожі роботи

Реферати

Курсові

Дипломні