Запрошуємо до співпраці виконавців курсових та дипломних робіт на взаємовигідних умовах.

"Українське питання" у міжнародній політиці в роки другої світової війни

План

1. Українські землі у міжнародній політиці напередодні та на початку Другої світової війни  

2. Україна між двома тоталітарними режимами.  

3. Україна у міжнародних відносинах на завершальному етапі війни.  


1. Українські землі у міжнародній політиці напередодні та на початку Другої світової війни

Докорінні зміни в міжнародному житті відбулися в 30-40-х роках XX ст. Зокрема, це позначилося на розв'язанні української проблеми - одного з найскладніших політичних питань у Центральній і Східній Європі міжвоєнного періоду. Політична гра, яку в цей час вели наймогутніші держави Європи - Німеччина, Франція, Англія і Радянський Союз, призвела до повних драматизму подій, що стали поворотним пунктом у житті народів споконвічних українських земель - Західної України, Північної Буковини, Хотинського, Акерманського й Ізмаїльського повітів Бессарабії, загарбаних після Першої світової війни Польщею і Румунією.

Величезне значення у виникненні саме такої ситуації в міжнародних відносинах, безперечно, мала Мюнхенська угода. її учасники - Німеччина, Італія, Англія, Франція - несли значну відповідальність за той стан Європи, який вже давно в історіографії визначається поняттям "передвоєнна політична криза".

Щодо зовнішньої політики Радянського Союзу, то його керівництво на чолі зі Й. Сталіним упродовж майже двох десятиріч вбачало наявність загрози капіталістичного оточення. Хоча, якщо згадати його безпосередніх сусідів, то наприкінці 30-х років жодна з цих країн не була готова і не мала наміру воювати з Радянським Союзом.

Збудований "соціалізм" у СРСР наприкінці 30-х років охарактеризувався тоталітарними, командно-адміністративними методами управління

Приймати виважені рішення у міжнародних справах перешкоджала саме ця концепція, що випливала з хибної уяви про Радянський Союз як про "оточену ворогами фортецю". Отож для Сталіна було звичним розглядати всі розташовані навколо цієї "фортеці" країни як ворожі. Цілком зрозуміло, що керівництво, дотримуючись подібної концепції, не могло відрізнити дійсних ворогів від уявних і реально розраховувати на чесну співпрацю зі сусідніми народами.

В чому ж полягає суть зовнішньополітичного курсу Москви і конкретних дій сталінської дипломатії в 1939- 1941 pp. ? Це питання, можливо, як жодне інше, і донині викликає немало суперечок. Відповідь на нього пов'язана не з кращими сторінками радянської історії і, намагаючись знайти її, багато дослідників, насамперед А. Сахаров, зображали справу так: буржуазний світ у свідомості мас і керівників СРСР був заклятим ворогом трудящих. Його у свій спосіб належало перебудувати. Тому в міру зміцнення режиму формувалась ідеологізована зовнішня політика на засадах ідеалів світової революції і планетарного визволення трудящих від експлуатації, хоча ці ідеали з тактичних міркувань маскували. Можна навести чимало прикладів, коли сталінське керівництво на з'їздах партії, інших форумах відверто проголошували цю кінцеву мету своєї зовнішньої політики. Такі заклики навіть напередодні німецько-радянської війни вже враховували світову бойню.

Й. Сталін 19 серпня 1939 р. у промові на засіданні Політбюро і керівництва Комінтерну заявив: "Досвід двадцяти останніх років показує, що в мирний час неможливо мати в Європі комуністичний рух сильний до такої міри, щоб більшовицька партія змогла б захопити владу. Диктатура цієї партії стає можливою

<< 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 >>

Схожі роботи

Реферати

Курсові

Дипломні