"Українське питання" у міжнародній політиці в роки другої світової війни

шпигунських і диверсійних організацій, колишніх поміщиків, фабрикантів, колишніх польських офіцерів, чиновників та перебіжчиків - розглянути в особливому порядку, із застосуванням до них вищої міри покарання - розстрілу.

II. Розгляд справи здійснити без виклику арештованих і без висунення звинувачення, постанови про закінчення слідства і звинувачувального висновку. . . ".

Про політичну атмосферу та беззаконня, що запанували в Західній Україні, засвідчує засідання бюро Станіславського обкому КП(б)У від 3 вересня 1940 р. Під час розгляду питання судової відповідальності провідний діяч області дав таку директиву: "Я вважаю, що в разі відсутності складу злочину по ворогах народу -петлюрівцях, офіцерні, куркулях, то на суді потрібно безпосередньо створити справу і щоб вони згнили".

Поширення набули також мародерство, грабунки, які чинили радянські військовослужбовці.

Радянсько-німецький альянс дав результат і в південному напрямку. Інтерес СРСР до Бессарабії та Північної Буковини не зустрічав спротиву Берліна. Адже цей регіон, згідно з таємним додатковим протоколом від 23 серпня 1939 p. , входив до "сфери впливу" Румунії. Крім цього, війська Німеччини були зайняті на Західному фронті. За таких умов німцям не залишалося нічого іншого, як погодитися із намірами Москви невідкладно розв'язати "бессарабське питання", а також не чинити опору радянським претензіям на Північну Буковину, про яку не йшлося в таємному радянсько-німецькому протоколі.

Радянський Союз в ультимативній формі зажадав від Румунії негайного звільнення означених територій. Міністр закордонних справ Німеччини Й. Ріббентроп дав послу Німеччини в Румунії Я. Фабріціусу настанову: "Вам наказується негайно відвідати Міністра закордонних справ і повідомити таке: радянський уряд інформував нас про те, що він вимагає від румунського уряду передання СРСР Бессарабії і північної частини Буковини. Щоб уникнути війни між Румунією та Радянським Союзом, ми можемо лише порадити румунському урядові поступитися вимогам радянського уряду". Бухарест прийняв радянський ультиматум, 28 червня 1940 р. румунські війська покинули ці території

Внаслідок акції до УРСР було приєднано Північну Буковину, яка разом з Хотинським повітом Бессарабії стала Чернівецькою областю, а також південні повіти Бессарабії, перетворені на Ізмаїльську область. Верховна Рада СРСР та Верховна Рада УРСР виступали лише в ролі статистів рішень, які ухвалювалися кремлівською верхівкою.

Отже, з возз'єднанням у 1939 - 1940 pp. Західної України, Північної Буковини, Хотинського, Акерманського й Ізмаїльського повітів Бессарабії з УРСР завершився важливий етап у боротьбі українського народу за соборність. Однак парадокс полягав у тому, що "збирачами" українських земель були сталіністи - противники української державності.

Щоб підпорядкувати населення новоприєднаних територій у "слухняне знаряддя" своєї політики, радянське керівництво застосувало засоби ідеологічного тиску і методи фізичного терору. Це викликало активний опір, зокрема в молодіжному середовищі. Поступово активізувалася підпільна мережа ОУН, яка завдяки конспіративній побудові виявилася єдиною на західноукраїнських землях політичною організацією, що не лише витримала репресії режиму, а й навіть здобула нових прихильників. Водночас радикальна зміна політичного контексту в Східній Європі і можливість німецько-радянського конфлікту викликали серед керівництва ОУН глибокі розходження і, зокрема, між членами ПУН (А. Мельник, М. Капустянський, Р. Сушко, Я. Барановський, О. Сеник, М. Сціборський та ін. ) і молодими революціонерами, котрі прибули з України чи перебували там (С. Бандера, Я. Стець-ко, Р. Шухевич, Ю. Тимчій-Лопатинський, С. Ленкавський).

Схожі роботи

Реферати

Курсові

Дипломні