"Українське питання" у міжнародній політиці в роки другої світової війни

"Польща стала зручним полем для всіляких випадковостей й несподіванок", тому радянський уряд "вважає своїм священним обов'язком подати руку допомоги своїм братам-українцям і братам-білорусам, які населяють Польщу".

Коли Червона армія перейшла кордони Західної України і польські війська були вже фактично розбиті, 17 вересня радянські літаки розкидали звернення до українського населення, підписане командармом С. Тимошенком, яке, зокрема, закликало: "Зброєю, косами, вилами і сокирами бий вічних ворогів - польських панів". Це був відкритий заклик до нищення польської меншини, бо йшлося не лише про польських поміщиків, оскільки гніт, який терпіли західні українці, був не тільки соціальний, а передусім національний. Коли зважити, що заклик з'явився після поразки Польщі, а Західна Україна була захоплена більшовиками, то стане зрозуміло: будь-який виступ українців проти поляків завдав би шкоди українцям. Такий виступ ще більше загострив би відносини між українцями і поляками, - і саме тоді, коли обидва народи потрапили під ярмо спільного ворога. На щастя, незважаючи на утиски, яких зазнало українське населення за 20 років польської окупації, воно не піддалося на цю сталінську провокацію.

Безуспішними були також аналогічні німецькі плани вчиняти за допомогою ОУН у Західній Україні польські та єврейські погроми на вимогу Й. Ріббентропа. Про це засвідчують записки шефа німецької контррозвідки В. Канаріса. Після укладення німецько-радянського пакту й у зв'язку з наближенням війни ПУН, що перебував за кордоном, дав доручення Крайовій екзекутиві ОУН вжити заходів для захисту членів організації й українського населення від можливих репресій влади, однак протипольсь-кого повстання не піднімати. Таке доручення було зроблене, хоча в основі визвольної концепції ОУН у Західній Україні було масове народне повстання проти Польщі, що мало завершити тривалий період боротьби за незалежність (з другої половини серпня 1939 р

за існуючих міжнародних умов таке повстання не пішло б на користь українцям).

Українське населення краю також розуміло невідповідність моменту для широкого виступу. Отже, сподівання нацистів і ста-ліністів на антипольські виступи західних українців не здійснилися, хоча окремі історики акцентують на тому, що українці та білоруси виявляли ворожість до відступаючих польських частин, і наголошують на численних випадках насильства з обох боків. Тому останні воєнні дії на цій території польська армія змушена була вести проти місцевого населення, вороже ставлення якого до неї стало наслідком антиукраїнської політики на цих територіях у міжвоєнний період.

Радянські війська 17 вересня 1939 р. вступили у Тернопіль, Збараж, Рівне; наступного дня - в Луцьк, Станіслав, Галич; 22 вересня - у Львів; 24 вересня - у Дрогобич; 26 вересня - у Самбір та Яворів; 27 вересня- у Старий Самбір. Вийшовши на Західний Буг і Сян, Червона армія зупинилась. Характерно, що вже на р. Нарев дехто з військовиків передбачав грядуще зіткнення німецько-радянських інтересів: німецькі частини перейшли раніше обумовлений кордон, а це призвело до сутичок між Червоною армією і вермахтом. Однак час для протиборства ще не настав, і німецьке керівництво обіцяло відвести свої війська. Між СРСР і Німеччиною був укладений 28 вересня Договір про дружбу і кордони, що зняв суперечності, які зароджувалися. На карті, підписаній Й. Сталіним і Й. Ріббентропом як додатку до тексту Договору, було нанесено кордон по "лінії

<< 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 >>

Схожі роботи

Реферати

Курсові

Дипломні