Українські січові стрільці

Українські січові стрільці

Українські Січові Стрільці: від австрійських військових формувань до української національної армії

Початок ХХ ст. український народ зустрів розрізненим і несформованим. Хоча сторічний період національного відродження і трансформації дав свої плоди. Особливо відчувалися вони в Австро-Угорській імперії, де українців визнавали за окремий народ, який може творити свою самостійну політичну історію. Кульмінація формування етнічної цілісності припала на останні передвоєнні роки. Політична активність і культурно-духовне відродження українського народу доповнилися утворенням перших воєнізованих організацій січових стрільців.

У 1912 р. австрійський уряд для популяризації воєнщини звернув увагу на відродження антиросійського польського мілітаризму і дав дозвіл на створення легальних військових польських товариств. З цієї нагоди скористались українці і вже навесні 1913 р. заклався у Львові Український січовий союз, а згодом, було затверджено Статут Українських січових стрільців на чолі з В. Старосольським та Д. Катамаєм. Організація поділялась на два напрямки: УСС-І – студенти і УСС-ІІ – робітнича та селянська молодь. Всього існувало 96 організацій. З самого початку в товаристві не було ідейної одностайності, а проявилися дві течії щодо шляху розвитку стрільців: самостійницько-державницька та австрійсько-лоялістична. Але в кінцевому підсумку перемогла австрофільська ідея: українські національні інтереси мали йти у фарватері австрійських.

Діяльність УСС розгорнулась на теренах Галичини і Буковини та проявилась у військово – організаційній і технічній підготовці їх членів. З 1913 р. “Cічові Стрільці I” почали видавати перший український військовий, ідеологічний журнал “Відгуки”, що популяризував гасло збройної боротьби за українську державність.

Навесні 1914 р. спільними зусиллями О. Семенюка та О. Демчука було створено “Правильник піхотинців”, у якому переклали необхідні військові команди українською мовою

“Правильник” було введено в дію 20 червня 1914 р. Він містив 17 розділів, у яких регламентувалися правила внутрішньої служби, підготовки до бою, а також методика ведення бою всіма підрозділами піхоти.

Згідно із задумами керівництва січового стрілецтва, дисциплінуючим фактором мали бути стрілецькі відзнаки та однострої. Основну відзнаку - січову стрічку синьо-жовтого кольору замінили на зручніші синьо-жовті кокарди. Розробили також спеціальний однострій, узявши за основу австрійську військову форму, оздобивши її в українських традиціях. Він став більш практичним і придатнішим для польових вправ і участі у воєнних діях.

Стараннями ватажків стрілецького руху більшість товариств були забезпечені вогнепальною зброєю. Зокрема, закуповували на військових складах неробочі гвинтівки, які місцеві умільці відремонтували. Так на початку 1914 р. “Січові Стрільці ІІ” закупили чималу кількість гвинтівок системи Верндля й кілька гвинтівок найновішої системи Манліхера.

За пропозицією К. Трильовського всі “Січі” і товариства “Січові стрільці” взяли участь у святкуванні 100-річчя з дня народження Т. Шевченка. 28 червня 1914 р. у Львові понад 10 тис. січовиків та півтисячі стрільців у одностріях пройшли маршем. Завершенням ювілею були військові вправи УСС під проводом сотника К. Гутковського. На міському майдані окремі стрілецькі відділи зі Львова, Борислава і Яворова виконали військові бойові вправи. Це був перший виступ УСС перед власним громадянством і зовнішнім світом.

Таким чином, головним завданням стрілецьких товариств протягом 1913-1914 р. , стала підготовка їх членів до війни проти Росії, яка вже була очевидною.

6 серпня 1914 р.

1 2 3 4 5 6