Пропонуємо роботу для виконавців курсових і дипломних робіт.

Василь-Костянтин Острозький як політичний і культурний діяч

Василь-Костянтин Острозький як політичний і культурний діяч

 

     Василя-Костянтина Острозький – один з найвидатніших політичних і культурних діячів України, діяльність якого залишається не поцінованою до дня сьогоднішнього. Лише те, що завдяки йому була укладена й видрукувана перша слов’яномовна Біблія, якою користувалися упродовж кількох віків, або те, що він виступив фундатором першої в Україні й, загалом, у Східній Європі вищої школи мали б зробити його однією з перших фігур нашої історії. Не менш значними були заслуги князя в різних сферах – політичній, культурній, релігійній. Проте все це не цінується нами чи принаймні більшістю з нас. Прикро, але навіть 400-літній ювілей з часу кончини цього князя відзначається в нас більш ніж скромно.

Чому так? Певно, не останню роль у цьому відіграли століття нашої бездержавності, те, що в нашій свідомості і сприйнятті минулого переважає т. з. «народницьке бачення», яке в багатьох моментах протистоїть державницькій візії. Через це часто ігноруємо діяльність української еліти, а зосереджуємо увагу на діяльності «народних мас».

В. -К. Острозький – якраз є одним із найяскравіших представників української провідної верстви. Походив із князівського роду, відомого на Волині з середини ХІУ ст. За його спиною стояла довготривала політична й культурна традиція. Острозькі вважали себе нащадками династії давньокиївських Рюриковичів, а своїм предком бачили Данила Романовича (Галицького) – першого короля України-Руси [1].

На жаль, діяння В. -К. Острозького не знайшли належної оцінки в українській «народницькій» історіографії. Показовими в цьому плані є міркування М. Грушевського. Цей видатний історик, незважаючи на прагнення бути об’єктивним, заангажовано відносився до особи В. -К. Острозького. “Острозький епізод в історії духовного життя ХVІ століття” вважав “недовговічним” та “ефемерним”. Пояснення цього знаходив у особистих прикметах князя В. -К. Острозького. На думку М

Грушевського, князь був типовим представником українського магнатства ХVІ ст. , для якого приватні інтереси стояли вище публічних. Та навіть у приватних справах В. -К. Острозький “не показував енергії, рішучості, ініціативи”. Така його вада виявилась навіть у тій царині, де він зробив найбільше – культурно-релігійній. До «дріб’язковості і слабкості характеру», «вродженого індиферентизму» прилучались зв’язки В. -К. Острозького з польською і литовською аристократією та культурою, що ще більше унеможливлювало тверду і послідовну його позицію в питаннях культурно-національної політики [2].

Подібний погляд на В. -К. Острозького, як і загалом на представників української аристократії, отримав продовження в історіографії радянській. Українські радянські історики намагалися не звертати увагу на особу князя та його діяльність. Зрештою, таке звертання розцінювалося як неактуальне, а то й небажане. Якщо ж виникало питання про «острозький період» у розвитку української культури (а його важко було оминути), то акцент робився на особі першодрукаря Івана Федорова (Федоровича). Подібні підходи за інерцією зберігаються в сучасній українській історичній науці. Досить звернутися до підручників з історії України та проаналізувати їх.

Українські історики не запропонували поки що монографічних досліджень, які б стосувалися особи князя В. -К. Острозького. Маємо лише дві науково-популярні монографії І. Огієнка [3] та П. Сауха [4]. У той же час з’явилася фундаментальна монографія польського історика Т. Кемпи про В. -К. Острозького [5].

Та все ж в українській літературі були спроби подивитися на особу князя більш різнобічно і більш об’єктивно оцінити його діяльність як у сфері політичній, так і культурній.

1 2 3 4 5 6

Схожі роботи

Реферати

Курсові

Дипломні