Вибори до місцевих рад – мажоритарна і пропорційна системи

Вибори до місцевих рад – мажоритарна і пропорційна системи

Після закінчення президентських виборів, важливим предметом обговорення у суспільстві стали вибори до місцевих рад. У фокусі не тільки дата майбутніх виборів, але й можлива зміна виборчої системи.

"Кому вигідно?" - як завжди, головне питання. Спробуймо розібратися, відштовхуючись від інтересів виборців.

Існуюча пропорційна система не відображає інтересів місцевої громади. Вона пристосована до потреб партійно-політичних угруповань загальнодержавного рівня.

Місцеві осередки партій не мають вирішального впливу на те, хто стане кандидатом на виборні посади у місцевому самоврядуванні. Останнє слово - за партійним керівництвом в центрі. А воно майже нічого не знає про місцеву громаду, її проблеми та потреби. І - що гірше, не дуже хоче дізнатися.

Щоб підпорядкувати місцеву владу реальним інтересам територіальної громади, потрібно система, при якій і висування кандидатів, і проведення виборчої кампанії, і вся діяльність обраних представників повністю і остаточно залежатиме від місцевої громади.

Такою системою може бути мажоритарна система виборів. Порівняймо її з існуючою, пропорційною.

Кого і як представляє місцевий депутат?

При пропорційній системі територія місцевої громади визначається як єдиний виборчий округ. Людям пропонується обирати не конкретних осіб, а колектив кандидатів, зібраних у виборчий список партії чи блоку. При цьому тільки кандидати з першої частини списку ("перша п'ятірка") стають відомими виборцям.

Роздумуючи за кого голосувати, виборці орієнтуються на те, наскільки привабливою виглядає в їхніх очах партія та її лідер, вільно чи не вільно абстрагуючись від по-справжньому важливих для них місцевих проблем.

Голосуємо, уявляючи собі світлі образи Юлі, Віті, Сергія чи Арсенія

Потім виявляємо, що нашими місцевими депутатами стали Параска, Нікалай, Едуард і Ананій. Відкликати яких виборці вже не мають жодної можливості.

При мажоритарній системі територія місцевої громади ділиться на округи з приблизно рівною кількістю виборців у кожному. Скільки виборчих округів - стільки й депутатів у раді.

Наприклад, за кількістю населення для такого міста як Тернопіль діючий закон передбачає обрання від 40 до 60 депутатів. Висування кандидатів у депутати відбувається не списком, а поіменно, окремо по кожному округу.

З досвіду 90-тих років відомо, що при тодішній мажоритарній системі, на кожен з існуючих 43 виборчих округів Тернополя припадало по 11-15 кандидатів у депутати. Їх імена друкувалися у виборчому бюлетені і з цього списку люди обирали свого депутата.

Отож, при пропорційній системі місцеву громаду представляє список "групи товаришів", які знеособлено, умовно несуть колективну відповідальність за всю багаточисельну територіальну громаду, яка становить, наприклад у Тернополі, 217 тисяч осіб.

При мажоритарній системі обраний депутат відповідає за конкретну, обмежену територію свого округу та представляє виборців, які на ній живуть. У 90-тих роках середня кількість виборців по кожному округу у Тернополі становила 3,5 тисячі осіб.

Важливо, що при такій відносно невеликій кількості виборців своє право бути обраним може реалізувати і небагатий кандидат. Не треба бути мільйонером, щоб особисто обійти тисячу хат і довести свої ідеї до людей. Можливо так, хоч частково, буде вирішена проблема відділення на місцевому рівні бізнесу від влади?

Звідки беруться кандидати?

При діючій пропорційній системі право висувати кандидатів мають тільки політичні партії або блоки. Щоб стати кандидатом у депутати, людина має вступити в якусь партію, ставши повністю залежною від її керівництва.

Крім того, важливо не просто стати кандидатом, а потрапити у головну, "прохідну" частину виборчого списку. Вирішує це питання партійне керівництво, з яким треба домовлятися. А

1 2 3

Схожі роботи

Реферати

Курсові

Дипломні