Запрошуємо до співпраці виконавців курсових та дипломних робіт на взаємовигідних умовах.

Військове будівництво в Україні періоду гетьманату Скоропадського

Критичне наукове осмислення діяльності українських політичних партій у сфері військового будівництва в часи національно-демократичної революції 1917 – 1920 років необхідне для раціонального його врахування в сучасний період українського державотворення.

Дослідження постановки і розв’язання військових питань в програмових документах і практичній діяльності українських політичних партій показало, що процес створення національних збройних сил є одним з найскладніших і найважливіших аспектів державотворчої діяльності.

В часи гетьманату проблеми військового будівництва, якими опікувалися майже всі тодішні політичні сили, виявилися такими, що їх практично неможливо було вирішити, оскільки різні політичні сили трактували їх по-різному, часто з абсолютно протилежних позицій. Ці розбіжності, звісно, відбивалися й на практичній діяльності партій.

У попередні десятиліття заполітизованість і заідеологізованість істориків і публіцистів різного спрямування не дозволяла об’єктивно підійти до дослідження й висвітлення діяльності українських політичних партій у сфері військового будівництва доби гетьманату.

Тим часом, на відміну від лідерів Центральної Ради, П. Скоропадський, на нашу думку, добре розумів, яке значення для успішної розбудови держави має створення дієздатних збройних сил. Перебравши на себе владу, гетьман, як військовий фахівець, ґрунтовно підійшов до організації національної армії. Воєнна політика посіла в його державотворчій програмі одне з чільних місць. Так, ним було затверджено законопроект „Про політично-правове становище військових”, яким передбачалися певні обмеження в правах для громадян, що перебували на військовій службі. Військовослужбовцям заборонялося, зокрема, брати участь у спілках, гуртках, товариствах, партіях, радах, комітетах та інших організаціях політичного характеру [1. с. 17]. Недотримання політичних обмежень прирівнювалося до військового злочину. „Армія мусить бути поза політикою, маючи своїм завданням лише службу державі. Людей, що в службі бачать тільки засіб для політичної агітації і цим вносять дезорганізацію… – усувати безумовно” [2, с. 16].

У червні 1918 року розпочалася реалізація плану формування регулярної української армії. Згідно з наказом військового міністра від 29 червня 1918 року, військо мало формуватися з патріотично налаштованих українських вояків і старшин

Головна умова: наявність певного зв’язку військовослужбовця з Україною – за походженням чи народженням. Поряд з цим ставилася вимога безумовної вірності ідеї незалежності України. Усіх підстаршин до складу полків повинні були приймати за рекомендацією Партії хліборобів-землевласників [3, арк. 81]. 24 липня 1918 року Кабінет міністрів ухвалив закон „Про загальний військовий обов’язок” і затвердив план організації армії, укладений Генеральним штабом.

Формувати армію П. Скоропадський прагнув на класовій основі. Ядром її мав стати козацький стан, який об’єднував би національно свідоме й економічно міцне сільське населення. Гетьман планував забезпечити армію висококваліфікованими офіцерськими кадрами. Він підтримав пропозицію міністерства військових справ про заснування Української військової академії. Було також відкрито чотири кадетські школи та школи старшин.

Зазначимо, що прихід до влади П. Скоропадського і проголошення гетьманату більшість українських політичних партій зустріла негативно. Зміни, запроваджувані П. Скоропадським, були настільки радикальними, що годі було сподіватися на конструктивну співпрацю партій з гетьманом. Кожна з них оцінювала політичну ситуацію відповідно до своїх програмових положень. Крім того, ідеологічні й тактичні розбіжності спостерігалися не тільки між окремими партіями, а й всередині майже кожної з них.

Під час правління П. Скоропадського чітко сформувалися

1 2 3 4 5 6 7

Схожі роботи

Реферати

Курсові

Дипломні