Виникнення слов’янської писемності

Зміст

1. Передумови виникнення слов’янської писемності.

2. Кирило і Мефодій - проникливі тлумачі християнського вчення.

3. Роль старослов’янської мови в розвитку культури слов'янських народів.

4. Вивчення елементів старослов’янської мови в загальноосвітньому закладі.


1. Передумови виникнення слов’янської писемності

При з’ясуванні цього питання слід зазначити, що проблема створення письма в аспекті історико-культурного розгляду впродовж століть була об’єктом наукових суперечок.

Становлення державності феодального суспільства слов’ян у середині IХ ст. вимагало відповідної релігії для утримання в покорі соціальних низів та повноправного виходу на міжнародну арену. Найближчим і найперспективнішим для слов’ян було християнство. Тому на Балканському пiвостровi та в Середнiй Європi точилася боротьба мiж Вiзантiєю та Римом за сфери полiтичного та економiчного впливу на слов'янськi країни. Коли виявилося, що вiйськової сили недостатньо, Вiзантiя вдалася до християнiзацiї південних слов'ян, Рим та латинсько-нiмецьке духовенство почали поширювати християнство в захiднослов'янських землях.

Велика Моравія на той час була вже християнізована, але в церковно-адміністративному аспекті вона не була самостійною і знаходилась під впливом німецького архієпіскопату, котрий намагався політично підкорити мораван німецьким феодалам, тому релігійна служба відбувалася на незрозумілій слов’янам латинській мові. Прагнучи самостійності, слов’янські князі боронилися від баварських єпископів, бо вбачали в них знаряддя чужоземного впливу перш за все франкського королівства, відчували загрозу поневолення

Вплив Візантії, яка йшла на поступки в питаннях поширення слов’янської форми обряду і мови богослужіння, перекладу богослужбових книг слов’янською, не загрожував молодим державам втратою самостійності у майбутньому. Навпаки, прийняття християнської віри у цьому випадку стало б своєрідним фактором стабільності у державотворенні, сприяло розвитку освіти й культури слов’янських народів.

Таким чином, моравський князь Ростислав у 862-863 р. звернувся до вiзантiйського iмператора Михайла III з проханням надiслати до Моравiї місіонерів, єпископа і вчителя, котрі б виклали християнське вчення рідною для моравських слов’ян мовою. У своєму посланні Михайлу Ростислав писав також про бажання розповсюдити християнську віру на слов’янській мові не тільки на землі мораван, але й в інших слов’янських землях.

Імператор Візантії Михайло III охоче вiдгукнувся на прохання моравського князя: це давало можливість розширити вплив візантійської церкви на Європу й таким чином потіснити римську церкву. Мiсiю християнської проповiдi в Моравiї було запропоновано виконувати братам Костянтину (слов’янське ім’я Кирило узяв на честь грецького теолога V ст. Кирила Александрійського у 868 р. ) та Мефодію.  

2. Кирило і Мефодій - проникливі тлумачі християнського вчення

Це були високоосвiченi люди. Костянтин працював у патрiаршiй бiблiотеці, викладав фiлософiю, Мефодій був настоятелем монастиря. Обидва – проникливі тлумачі християнського вчення, обдаровані полемiсти, мовознавці, перекладачі.

Для мораван Костянтин створив спеціальну азбуку (на сьогодні точно невідомо, яку саме азбуку – кирилицю чи глаголицю), разом з Мефодієм переклав грецькi релiгiйнi книги слов’янською мовою. З дитинства вони добре знали давньоболгарську мову, бо були родом з м. Солуні, де поряд з греками жило багато болгар. Тому в основу слов’янської мови брати поклали солунсько-македонський говір староболгарської мови, доповнивши її новотворами з інших

1 2 3 4