Виникнення та розвиток священної Римської імперії

План

Характер держави

Утворення імперії

Імперія у середні віки

Правління Оттонів і боротьба за інвеституру

Епоха Хохенштауфенів

Криза Пізнього Середньовіччя

Соціально-економічний розвиток

Священна Римська імперія з XVI ст. Священна Римська імперія німецької нації — державне утворення, яке існувало з 962 р. по 1806 р. і об'єднувало землі Центральної Європи. В період найбільшого розквіту до складу імперії входили німецькі землі, які були її ядром, північна та середня Італія, Швейцарія,Бургундське королівство, Нідерланди, Бельгія, Чехія, Сілезія, Ельзас і Лотарингія. Формально складалося з трьохкоролівств: Німеччини, Італії і Бургундії.

Імперія була заснована східнофранкським королем Оттоном I, другим правителем із Саксонської династії та розглядалась як пряме продовження античної Римської імперії та франкської імперії Карла Великого. Процеси становлення єдиної держави в імперії за всю історію її існування так і не були завершені, і вона залишалася децентралізованим утворенням зі складноюфеодальною ієрархічною структурою, що об'єднувала декілька сотень територіально-державних утворень. На чолі імперії стояв імператор. Імператорський титул не успадковувався, а надавався за підсумками обрання колегією курфюрстів. Влада імператора ніколи не була абсолютною і обмежувалася аристократією Німеччини, а з кінця XV століття — рейхстагом, який представляв інтереси основних класів суспільства. Датою заснування імперії вважається 962 рік — рік коронації Оттона I уРимі.

В ранній період свого існування імперія мала характер феодально-теократичної держави, а імператори претендували на найвищу владу в західному християнському світі

Посилення папського престолу і багатовікова боротьба за володінняІталією при одночасному зростанні могутності територіальних князів в Німеччині значно послабили центральну владу в імперії. В період пізнього середньовіччя запанували тенденції дезінтеграції, які погрожували перетворити Священну Римську імперію в конгломерат напівнезалежних утворень. Однак проведена наприкінці XV — початку XVI століття «імперська реформа» дозволила посилити єдність держави і сформувати новий баланс влади між імператором і суспільством, яка дозволила імперії відносно успішно конкурувати з національними державами Західної Європи. Криза Реформації іТридцятирічної війни була подолана ціною подальшого обмеження влади імператора і перетворенням загальносуспільного рейхстагу в головний елемент імперської конструкції. Імперія нового часу забезпечувала співіснування декількох конфесій в рамках єдиної держави і збереження самостійності її суб'єктів, а також захист традиційних прав і привілеїв суспільства, проте втратила здатність до експансії, посилення центральної влади і ведення наступальних війн. Розвиток великих німецьких князівств на шляху внутрішньої консолідації та становлення власної державності входив у протиріччя з імперською структурою, що в XVIII столітті призвело до паралічу центральних інститутів і розпаду імперської системи. Священна Римська імперія проіснувала до 1806 р. і була ліквідована в ході наполеонівських війн, коли був сформований Рейнський союз, а останній імператор Франц II відмовився від престолу.

Характер держави

Священна Римська імперія впродовж усіх 850 років свого існування залишалася ієрархічним державним утворенням феодального типу. Вона ніколи не мала характеру національної держави, як Англія або Франція, не досягла й якого-небудь високого ступеня централізації системи управління. Імперія не була ні федерацією, ні конфедерацією в сучасному розумінні, а поєднувала елементи цих двох форм державного устрою. Суб'єктний склад імперії відрізнявся різноманіттям: напівнезалежні просторі курфюршества і герцогства, князівства і графства, вільні міста, невеликі абатства і дрібні володіння імперських лицарів, — всі вони були повноцінними суб'єктами імперії, володіючими різного ступеню правоздатністю.

1 2 3 4 5

Схожі роботи

Реферати

Курсові

Дипломні