Запрошуємо до співпраці виконавців курсових та дипломних робіт на взаємовигідних умовах.

Вірусні гепатити

Вірусні гепатити (ВГ) — це група захворювань, викликаних різними типами вірусів, що характеризуються хоча й неоднаковими механізмами передачі інфекції й відмінностями в патогенезі, але об'єднані гепатотропністю збудників та обумовленою цим схожістю основних клінічних проявів (жовтяницею, інтоксикацією, гепатоспленомегалією) [1].

На сьогодні небачена навала ВГ безпосередньо загрожує людству. Вважають, що близько 1 мільярда людей на планеті заражені принаймні одним із вірусів, що викликають ВГ. Хоча ВГ і займають за офіційними даними ІІ місце після грипу та інших гострих респіраторних інфекцій (ГРІ) за кількістю уражених, вони значно переважають їх по числу тяжких форм, економічним витратам, летальним наслідкам. І це при тому, що реєструються далеко не всі випадки ВГ — безжовтяничні, стерті форми часто проходять повз увагу лікаря. Тому в дійсності ВГ не поступаються грипу та іншим ГРІ за поширеністю, тому що фактично до статистичних звітів потрапляють лише жовтяничні форми, які складають меншу частину усіх гострих ВГ. За один день на земній кулі помирає від ВГ та їх наслідків стільки людей, скільки за рік від СНІДу. Зупинити це і є однією з першорядних проблем світової системи охорони здоров'я.

На даний момент встановлена роль у патології печінки щонайменше 6 вірусів (A-E та G). Дослідження останніх часів так званого вірусу гепатиту F дозволили встановити його неоднорідність — виявлені на першому етапі культури вірусу виявилися мавпячими флавовірусами та вірусом G, тому термін "ВГF" зараз не вживається. Дискутується участь у людській патології та можливий ступінь пошкодження органу нещодавно відкритими вірусами TTV та SEN, а також деякими тваринними вірусами (пекінських качок, канадського лісного бабака та ін. ) [2]

Дані про особливості вірусів гепатитів наведені в таблиці 1.

Слід зауважити, що ще з 1970 року в СРСР була запроваджена роздільна реєстрація на той момент двох відомих ВГ — А і В. Тому термін "хвороба Боткіна", що існував ще з XIX століття, мав бути повністю виключений з використання у вітчизняній медицині, оскільки він більш-менш відповідав лише ВГА і в ніякому разі не міг бути застосований при підозрі на ВГВ і відкриті пізніше інші ВГ. Вважається, що у клінічній картині ВГ основним клінічним проявом є жовтяниця. А якщо її побачив лікар поліклінічної ланки, то відразу реагує тим, що направляє хворого до інфекційного стаціонару, хоча це не завжди виправдано. При цьому значна кількість хворих з іншими причинами жовтяниці первинно опиняється у інфекційному закладі.

Сучасна класифікація жовтяниць передбачає виділення 3-х їх видів: надпечінкової, печінкової та холестатичної. Надпечінкова — зумовлена порушеннями, що виникають до печінкової клітини за рахунок збільшеного утворення білірубіну, порушення його транспортування до печінки. Вона не є синонімом гемолітичної, тому що остання є складовою частиною саме надпечінкової жовтяниці.

Печінкова — пов'язана з підвищеним навантаженням білірубіну на гепатоцит, пошкодженнями процесу захоплення, кон'югації та транспортування білірубіну, що відбуваються на рівні печінкової клітини. Недоцільним є використання назви "паренхіматозна" жовтяниця, вона не дає уяву про механізм розвитку процесу.

Холестатична — виникає через порушення екскреції та транспорту білірубіну з печінкової клітини на будь-якому рівні жовчних шляхів. Терміни, що раніше використовувалися ("обтураційна", "механічна", "підпечінкова"), не відображають усіх механізмів виникнення, ділянок ушкодження та особливостей розгортання цього виду жовтяниці, тому визнані невдалими і в

1 2 3 4 5