Власність - сутність, форми
ПЛАН
1. Сутнісні характеристики власності
2. Трансформація відносин власності
Рекомендована література.
1. Сутнісні характеристики власності
У першому наближенні власність можна охарактеризувати як соціально-економічну форму присвоєння умов і результатів виробництва.
Власність громадян забезпечує стабільність суспільства, це найважливіша умова для подолання соціальних і політичних потрясінь. Чим більше реальних власників у суспільстві, тим воно стабільніше, тим вищий життєвий рівень громадян. Адам Фергюссон узагалі вважав, що власність — це умова розвитку, що повинно бути зрозумілим.
Власність — найскладніша категорія, неоднозначно тлумачена як у спеціальній економічній літературі, так і в навчально-науково-методичній. Певною мірою проблема обділена увагою, що дає змогу говорити про її актуальність. З іншого боку, їй присвячено за останні більш ніж десять років стільки публікацій, що просто важко визначитися з важливістю (теоретичною і практичною) висновків. Останнє істотно ускладнюється й тим, що коло авторів, які аналізують дану проблему, виявляється дуже різноякісним — від дилетантів (більшість) до фахівців (меншість). І ще одна обставина: далеко не всі автори виходять із раціонального економічного мислення, зумовленого об’єктивними обставинами життя країни, інтересами всіх категорій населення.
Основними вихідними засновками, які покладено в основу осмислення змін, що відбуваються у відносинах власності, є такі:
— об’єктивний, критичний аналіз наукових напрацювань і практики відзначеної проблеми, добір позитивних моментів і відкидання новацій, що не виправдали себе;
— визнання множинності методологій
— пошук і визначення механізмів реалізації напрацьованих напрямів і підходів у галузі трансформації власності, зумовлених її природою, а не побажаннями «вождів».
У системі економічних відносин власність завжди асоціюється з певними речами, благами, продуктами інтелектуальної діяльності. Але це лише форми матеріалізації власності. Ресурси, речі самі по собі не є власністю. У доісторичну епоху земля, рослинний і тваринний світ не були чиєюсь власністю. Лише пізніше, коли люди почали привласнювати елементи природи і продукти праці, речі стали власністю, тому що люди почали вступати в економічні взаємини з приводу їх присвоєння і споживання. Тому головним у відносинах власності виступає не те, що привласнюється, а те, ким і як привласнюється.
Хоча на поверхні явищ власність здається ставленням людини до речі, насправді ці взаємини є взаєминами між людьми з приводу присвоєння речей, у результаті чого вони здобувають властивість суспільних. У процесі історичного розвитку відносини власності змінюються під впливом різноманітних факторів і набувають форм, що відповідають рівню розвитку продуктивних сил і характеру суспільного устрою.
Власність є одночасно економічною і юридичною категорією. Як економічна категорія вона визначає форми господарювання, норми розподілу прибутків, ступінь і характер задоволення економічних і соціальних запитів. Юридична визначеність відносин власності виражається в тому, що за допомогою юридичних законодавчих актів оформлюються правові норми, котрі регламентують взаємини між людьми, пов’язані з володінням, користуванням і розпорядженням майном, що належить різним суб’єктам власності. За допомогою цих правових норм власність як економічна категорія здобуває юридичне