Вогнепальні рани - характеристика та надання допомоги при пораненнях

рани. Проте в польових умовах це не зав­жди є можливим, тому інколи попередню хірургічну обробку здійснюють пізніше. Хірургічну обробку, здійснену в першу добу після поранення, називають ранньою, через 24-48 год після поранення — відстроченою, після 48 год — пізньою. При пізній первинній хірургічній обробці особливого значення на­буває раннє застосування антибіотиків.

Як зазначено вище, метою первинної хірургічної обробки є вирізування зруйнованих і нежиттєздатних тканин, що може проводитися під місцевою анестезією і під наркозом.

Перед хірургічною обробкою рани хірург має чітко уявля­ти напрямок ранового каналу, крізь які тканини й утворення він проходить. Це легко зробити у випадку наскрізних пора­нень, оскільки шляхом зіставлення вхідного і вихідного рано­вих отворів удасться досить точно визначити проекцію рано­вого каналу. При сліпих пораненнях, коли складно встанови­ти шлях ранового каналу, можна приблизно визначити його напрямок шляхом огляду й обмацування ушкодженої ділянки.

Хірургічну обробку вогнепальної рани з переломом кістки краще робити після того, як зроблено рентгенівський знімок у двох проекціях, за яким визначають розташування й кількість кісткових уламків, наявність і розташування сторонніх тіл.

Вивчаючи рентгенівський знімок, можна навіть ймовірно виз­начити, які з кісткових уламків пов’язані з м’якими тканина­ми, а які є ізольованими. Так, дрібні кісткові уламки, розташо­вані на значній відстані від місця перелому, здебільшого є цілком позбавленими зв’язку з м’якими тканинами («вільні уламки»). Більш значні уламки, розміщені поблизу від місця перелому, можуть зберегти зв’язок із живими тканинами

Це дуже важлива обставина, оскільки вільні дрібні кісткові улам­ки слід видаляти під час хірургічної обробки. Уламки ж, які збе­регли зв’язок із м’якими тканинами, не тільки треба залишити, а їх слід розташувати таким чином, щоб при загоєнні перело­му збереглися вісь і довжина зламаної кістки.

Хірургічну обробку розпочинають з розсічення вхідного і вихідного ранових отворів, яке здійснюють за віссю кінцівки й обов’язково відповідно до напрямку м’язових волокон. Дов­жина розтину має бути достатньою для того, щоб можна було, розвівши розсічену рану гачками, проникнути в її глибину.

Чим більша довжина розтину, тим краще вдається опрацю­вати рановий канал. При хірургічній обробці наскрізних пора­нень, які мають довгий рановий канал, вирізування роблять з боку вхідного і вихідного отворів.

Після розсікання шкіри і фасції рану розкривають гачками і вирізають ножицями зруйновані нежиттєздатні тканини. Ви­значення життєздатності тканин є досить складним, якщо об­робка здійснюється в ранні терміни після поранення, оскільки за короткий час, який минув після поранення, зовнішній виг­ляд їх, особливо колір, ще дуже мало відрізняються від вигля­ду нормальних живих тканин. Після видалення явно зруйнова­них тканин продовжують вирізання стінок рани, визначаючи життєздатність тканин за кровотечею, властивою живим тка­нинам, а життєздатність м’язів — за спроможністю скорочува­тися в момент перерізання м’язових волокон. Чим краще вдаєть­ся зупинити кровотечу за ходом вирізування, тим краще мож­на визначити вигляд і життєздатність стінок ранового каналу.

Закінчивши вирізування рани з боку вхідного отвору, розсі­кають вихідний отвір і опрацьовують ту частину ранового ка­налу, яку не вдалося опрацювати шляхом розсікання вхідного отвору.

Правильне виконання хірургічної обробки полягає в повному вирізуванні зруйнованої тканини по всій довжині ранового кана­лу від вхідного до вихідного отвору, а у разі сліпого

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12

Схожі роботи

Реферати

Курсові

Дипломні