Вокально-хорове мистецство Рівненщини

– 1976р. та інші.

Афонченко Марія Миколаївна (19. 06. 1947–10. 08. 1997) – хоровий диригент, педагог.

1972 р. – працювала у Рівненському інституті культури на посаді доцента, завідувала кафедрою хорового диригування.

1975–1978 – керівник Студентського академічного хору.

1978–1985 – хормейстер хорової капели інституту.

1983–1985 – керівник самодіяльної народної жіночої капели Рівненського обласного будинку працівників освіти.

Колективи, якими вона керувала, в різний період були лауреатами та дипломантами. Вона – автор багатьох методичних розробок: “Диригування і методика роботи з хором” (1989), “Читання хорових партитур” (1991).

 


Розвиток дитячого хорового мистецтва м. Рівне.

 

а) Шкільні хори та гуртки естетичного виховання у гімназіях, колегіумах.

б) Навчання дітей співу при церквах.

в) Діяльність   культурно-освітніх   товариств   в   Рівному:   “Тарбут”, “Просвіта”, “Пластун”.

 

Сторінки історії

Славетне місто Рівне – одне з західноукраїнських міст України, у ньому проживали поляки, росіяни, українці, євреї. Це були маленькі автономії зі своїми культурними традиціями.

Активно розвивалася польська, єврейська, українська, російська музичні культури. Це теж певною мірою впливало на становлення національно-хорової творчості міста.

17–19 ст. на Рівненщині існували світські невеличкі хори при князівських дворах, зокрема, хор князя Любомирського.

У 1929 р. у Рівному були вже такі гімназії і колегіуми: українська (для хлопців, дівчат), російська (для хлопців, дівчат), польська і єврейська. В кожній гімназії був хор.

К. Ставицький, викладач музичного училища, згадував роки, коли він навчався в українській гімназії наприкінці 20-х років.

У 1929 році відбулося змагання, яке закінчилося перемогою українського хору, він здобув перше місце.

У його репертуарі були виключно хори в обробці М

Леонтовича. Ось вони: “Ой з-за гори кам’яної”, “За городом качки пливуть”, “Ой, зішла зоря”, “Ой піду, ой піду до коліна в лободу”, “Гамалія”. Керував хором Корольчук І.

У програмі Шевченківського вечора звучали пісні на слова Кобзаря у виконанні хору Рівненської української гімназії, оркестру гімназії, виступали солісти-співаки та декламатори.

Рівненська гімназія своєю діяльністю склала окрему яскраву сторінку в історії та культурі нашого міста. Її численні вчителі та учні прислужилися до піднесення престижу цього закладу, а також міста. Гімназія протягом ХІХ століття була визначним у краї освітнім центром, який забезпечував ґрунтовну, я на ті часи, середню освіту. У ній навчалися діти не лише рівнян, але й з інших міст та сіл краю: гімназія майже півстоліття лишалася єдиною на території Рівненського повіту. Окрім того саме із діяльністю Рівненської гімназії пов’язана низка славетних імен з історії міста: одні вчителювали тут, інші – навчалися, треті – приїздили спілкуватися із науково-культурним осередком. А це – український вчений та письменник Микола Костомаров, російський письменник Володимир Короленко, З. Доленко-Хоцаковський, історик Мар’ян Дубецький, П. Кулиш, Михайло Гуцуляк – письменник, Федір Пекарський – педагог, організатор, Петро Зінченко, який 1930 р. видавав дитячий Часопис “Сонечко”, Полікарп Бульба – благодійник, Михайло Носаль – вчитель, Яків Сущевський, Анатолій Анципо-Чикунський – історик, Веніамін Авдіїв – вчитель словесності, Автоном Солтановський – вів літопис гімназії.

Венедикт (Омелянський), П. Чуйкевич – усі вони спілкувались з Тарасом Шевченко.

Костомаров Микола Іванович (16. 05. 1817 р. , с. Юрасовка Воронізької області – 19. 04. 1885 р. , м. Петроград) – український і російський історик, етнограф,  письменник.   Член-кореспондент  Петербурзької  АН  з  1867 р.   У 1836 р. закінчив Харківський університет. З 1844 по 1845 р. працював учителем у Рівненській гімназії, з 1846 по 1847 р. – ад’юнкт-професор Київського університету. Один із засновників Кирило-Мефодіївського товариства, професор Петербурзького університету. Зібрані на Волині пісні видає у Саратові у

1 2 3 4 5 6