Встановлення радянських органів влади в західній Україні у 1939-1941
на посади заступників голів райвиконкомів і 67 осіб – на посади
завідувачів відділами. Тільки в сільських виконкомах Рад посади голів і
секретарів посіли місцеві жителі [19]. Однак коло їх повноважень було
таке обмежене, що лише номінально їх можна вважати власне представниками
органів державної влади.
Діяльність радянських органів жорстко регламентувалася. На засіданняха засіданнях
бюро обкомів, райкомів і міськкомів КП(б)У регулярно обговорювали роботу
виконкомів Рад, приймали постанови, які позбавляли їх реальної
самостійності. Диктат партійних комітетів призводив до формалізму в
роботі радянських органів. Насправді відбувалась оганізаційна метушня
(засідання виконкомів, навчання активу), яка мала засвідчувати високий
рівень оргмасової роботи, яка перебувала у занедбаному стані. Так
виконком Шумської районної Ради Тернопільської області за друге півріччя
1940 р. провів 16 засідань, на яких розглянув понад 300 питань, що в
середньому становило 20 питань на кожне засідання [20]. Цілком очевидно,
що це робилося лише для справного звіту.
У березні 1940 р. в західних областях України були проведені вибори до
центральних Рад. У Верховну Раду СРСР обрано 33 депутати, у Верховну
Раду УРСР – 80. Вибори до місцевих Рад відбулися лише у грудні 1940 р.
за сценарієм, прийнятим у СРСР: у бюлетень вносили лише одну
кандидатуру. Партійні органи заздалегідь визначали кількість серед
депутатів комуністів і безпартійних, робітників та селян, молоді, жінок,
людей з вищою освітою та ін. Проведення цих виборів завершило перебудову
державного апарату і формально легалізувало нову політичну систему. Слід
зазначити, що тоді депутатами місцевих Рад було обрано чимало знаних і
авторитетних у регіоні людей різних професій. Зокрема, депутатами
Львівської обласної Ради стали в грудні 1940 р. професори І. Крип’якевич
і Я. Парнас, письменниця Є. Шемплінська і композитор В. Барвінський
складі 519 депутатів Львівської міської Ради налічувалося 212
представників інтелігенції, у тому числі 36 учителів, 13 інженерів, 6
лікарів, 13 майстрів сцени, 31 науковий працівник. Серед них професори
медичного інституту Р. Вайгль, Я. Ленартович, Я. Грек, Ф. Гроєр,
С. Новицький, Т. Островський; політехнічного інституту – С. Пілят,
І. Багінський, Є. Лазорко, В. Кроковський; університету – К. Студинський,
С. Банах, С. Мазур, С. Рудницький та ін. [21, с. 587]. Однак в умовах, коли
виконавчі структури повністю домінували над представницькими, а штатний
апарат – над депутатським корпусом, функції останнього обмежувалися
переважно його присутністю на сесіях, участю в обговоренні окремих
питань і схваленням попередньо підготовлених рішень.
Отже, місцеві Ради депутатів трудящих, які теоретично вважалися органами
власне державної влади, були позбавлені таких функцій і служили
поширенню та зміцненню тотального контролю партії – держави над усіма
громадянами. В системі державних органів виконавчі структури домінували
над представницькими, штатний апарат – над депутатським корпусом, а
названа система в цілому повністю підпорядковувалась “керівним вказівкам
партії”. В умовах радянського тоталітаризму діяв особливий тип
“демократії”, коли вибори депутатів були безальтернативними, радянські
органи цілковито залежали від партійних комітетів, народні обранці
одностайно схвалювали рішення, підготовлені апаратом. Режим, що
функціонував у Західній Україні з вересня 1939 по червень 1941 рр. бувув
аналогічним до системи і способу здійснення влади в цілому СРСР чи
будь-якому його регіоні.