Встановлення радянських органів влади в західній Україні у 1939-1941

області лише 9 чол. з місцевих було призначено

на посади заступників голів райвиконкомів і 67 осіб – на посади

завідувачів відділами. Тільки в сільських виконкомах Рад посади голів і

секретарів посіли місцеві жителі [19]. Однак коло їх повноважень було

таке обмежене, що лише номінально їх можна вважати власне представниками

органів державної влади.

 

Діяльність радянських органів жорстко регламентувалася. На засіданняха засіданнях

бюро обкомів, райкомів і міськкомів КП(б)У регулярно обговорювали роботу

виконкомів Рад, приймали постанови, які позбавляли їх реальної

самостійності. Диктат партійних комітетів призводив до формалізму в

роботі радянських органів. Насправді відбувалась оганізаційна метушня

(засідання виконкомів, навчання активу), яка мала засвідчувати високий

рівень оргмасової роботи, яка перебувала у занедбаному стані. Так

виконком Шумської районної Ради Тернопільської області за друге півріччя

1940 р. провів 16 засідань, на яких розглянув понад 300 питань, що в

середньому становило 20 питань на кожне засідання [20]. Цілком очевидно,

що це робилося лише для справного звіту.

 

У березні 1940 р. в західних областях України були проведені вибори до

центральних Рад. У Верховну Раду СРСР обрано 33 депутати, у Верховну

Раду УРСР – 80. Вибори до місцевих Рад відбулися лише у грудні 1940 р.

за сценарієм, прийнятим у СРСР: у бюлетень вносили лише одну

кандидатуру. Партійні органи заздалегідь визначали кількість серед

депутатів комуністів і безпартійних, робітників та селян, молоді, жінок,

людей з вищою освітою та ін. Проведення цих виборів завершило перебудову

державного апарату і формально легалізувало нову політичну систему. Слід

зазначити, що тоді депутатами місцевих Рад було обрано чимало знаних і

авторитетних у регіоні людей різних професій. Зокрема, депутатами

Львівської обласної Ради стали в грудні 1940 р. професори І. Крип’якевич

і Я. Парнас, письменниця Є. Шемплінська і композитор В. Барвінський

У

складі 519 депутатів Львівської міської Ради налічувалося 212

представників інтелігенції, у тому числі 36 учителів, 13 інженерів, 6

лікарів, 13 майстрів сцени, 31 науковий працівник. Серед них професори

медичного інституту Р. Вайгль, Я. Ленартович, Я. Грек, Ф. Гроєр,

С. Новицький, Т. Островський; політехнічного інституту – С. Пілят,

І. Багінський, Є. Лазорко, В. Кроковський; університету – К. Студинський,

С. Банах, С. Мазур, С. Рудницький та ін. [21, с. 587]. Однак в умовах, коли

виконавчі структури повністю домінували над представницькими, а штатний

апарат – над депутатським корпусом, функції останнього обмежувалися

переважно його присутністю на сесіях, участю в обговоренні окремих

питань і схваленням попередньо підготовлених рішень.

 

Отже, місцеві Ради депутатів трудящих, які теоретично вважалися органами

власне державної влади, були позбавлені таких функцій і служили

поширенню та зміцненню тотального контролю партії – держави над усіма

громадянами. В системі державних органів виконавчі структури домінували

над представницькими, штатний апарат – над депутатським корпусом, а

названа система в цілому повністю підпорядковувалась “керівним вказівкам

партії”. В умовах радянського тоталітаризму діяв особливий тип

“демократії”, коли вибори депутатів були безальтернативними, радянські

органи цілковито залежали від партійних комітетів, народні обранці

одностайно схвалювали рішення, підготовлені апаратом. Режим, що

функціонував у Західній Україні з вересня 1939 по червень 1941 рр. бувув

аналогічним до системи і способу здійснення влади в цілому СРСР чи

будь-якому його регіоні.

1 2 3

Схожі роботи

Реферати

Курсові

Дипломні