З історії становлення і розвитку слов’янської філології

Зміст

1. Періодизація історії слов’янської філології.

2. Основні культурні та наукові центри слов’ян.

3. Дослiдження в галузi слов’янської фiлологiї:

3. 1. М. Ломоносов, Й. Добровський, О. Востоков - основоположники слов’янознавства.

3. 2. І. Срезнєвський - представник порiвняльно-iсторичного та iсторичного напрямкiв. Ф. Буслаєв - представник логiко-граматичного напрямку у вiтчизняному мовознавствi.

3. 3. Г. Ягич - видавець "Архiву слов’янської фiлологiї".

3. 4. І. Бодуен де Куртене - росiйський учений-фонолог.

3. 5. О. Шахматов - представник петербурзької та московської лiнгвiстичних шкiл.

3. 6. Дослiдження українських науковців у галузi слов’янської фiлологiї.

3. 7. К. Тищенко – засновник Лiнґвiстичного навчального музею в Україні.  

 

1. Періодизація історії слов’янської філології

У науковій літературі існують різні підходи до характеристики розвитку слов’янознавства та слов’янської філології. Зокрема болгарський дослідник В. Георгієв визначає такі періоди у її розвитку [див. 7, 77].

І. Період формування порівняльно-історичного мовознавства (перша половина ХІХ ст. )

У цей час були відкриті кафедри слов’янознавства у Московському, Петербурзькому, Харківському, Казанському університетах. Визначним славістичним центром була Прага. Завдяки працям Я. Грімма, Ф. Боппа встановлюється спорідненість індоєвропейських мов, до складу яких входять і слов’янські. Почалося видання слов’янських пам’яток, граматик окремих слов’янських мов, укладання словників. З’являються праці чеського вченого Й. Добровського, російського мовознавця О. Востокова, філолога й історика П. Шафарика, словенського науковця Ф. Міклошича, сербського вченого В. Караджича. Виходить "Енциклопедія слов’янської філології" за ред. І. Ягича.

ІІ. Період вияву основних закономірностей розвитку споріднених мов і літератур (з 70-х р. ХІХ ст. до 1916 р. ).

Цей період характеризується розробкою порівняльно-історичного методу в мовознавстві. У Відні була створена славістична кафедра, яку очолив словенець Р. Міклошич, визначний представник порівняльно-історичного мовознавства. Вченими виявляються основні відповідності у звуках та формах слов’янських мов, визначаються закономірності в їх розвитку. З’являються роботи О. Потебні, І. Бодуена де Куртене, Ф. Фортунатова, О. Шахматова, А. Мейє.

ІІІ. Період виходу досліджень за межі окремих країн.

Встановлення контактів між слов‘янськими країнами триває з 1916 р. Розвивається започаткована у працях І. Бодуена де Куртене синхронно-описова лінгвославістика. Завдяки зусиллям учених М. Трубецького, Р. Якобсона, В. Виноградова, чеха Ф. Травнічека формується нова дисципліна – історія слов’янських літературних мов, яка на сьогодні переживає бурхливий розвиток.  

2. Основні культурні та наукові центри слов’ян

Більшість культурних та наукових центрів асоціюється із сучасними та давніми столицями слов’янських держав та деякими великими містами. У східних слов’ян такими центрами були стародавні Київ, Новгород, Москва, Чернігів, Владимир, Суздаль, Псков, Галич. Для українців такими осередками стали Львів, Харків, Одеса, Ужгород, Перемишль, для білорусів - Мінськ, Вітебськ, Полоцьк, Брест, для росіян - Петербург, Воронеж, Нижній Новгород, Казань. У поляків - Варшава, Краків, Познань, Гданськ, у чехів - Прага, Брно, Оломоуц, Моравська Остава, у словаків - Братислава, Мартін, Банска Бистріца, Кошіце, у лужицьких сербів - Будишин, Хотебуз, у болгар - Софія, Тирново, Преслав, у македонців - Скоп’є, Охрід, у сербів - Београд, Нови Сад, у хорватів - Загреб, Дубровнік, Задар, у чорногорців - Тітоград, у боснійців - Сараєво, Мостар, у словенців - Любляна, Марібор, у русинів

1 2 3 4 5 6 7 8

Схожі роботи

Реферати

Курсові

Дипломні