Зміцнення сировинної бази молочної промисловості

Зміцнення сировинної бази молочної промисловості 

Молоко і молокопродукти мають достатньо високу питому вагу у складі продовольчих ресурсів України, в тому числі й Миколаївської області. Унікальні властивості молока та продуктів його переробки зумовлюють потребу безперебійного забезпечення ними споживачів. Саме тому проблема скорочення сировинних ресурсів викликає стурбованість керівників молокопереробних підприємств, потребує вивчення існуючого стану та розробки рекомендацій щодо поліпшення ситуації, що склалася нині.

Проблеми ефективного розвитку молокопродуктового підкомплексу досліджують науковці і практики, серед яких О. М, Бабіч, Т. Г. Дудар, С. Р. Камілова, В. П. Катков, Н. П. Кузін, Т. Л. Мостенська, М. П. Поліщук, В. Г. Чабан та інші

Проте ряд питань все ж залишаються невирішеними. Насамперед це стосується забезпечення молокозаводів належною сировинною базою. Дослідження цих питань і розробка пропозицій щодо поліпшення стану справ у вказаній сфері і є метою даної статті.

Виробництво продукції молокопереробної промисловості тісно пов'язано із ситуацією в молочному скотарстві, в якому останніми роками спостерігаються негативні тенденції до зменшення поголів'я продуктивного стада. Зокрема за 1990—2004 роки поголів'я корів у всіх категоріях господарств Миколаївської області зменшилося від 281,2 тис. до 122,3 тис. голів, тобто на 56,5%.

Заслуговує на увагу і встановлення вертикальних зв'язків на основі договірних відносин між формально незалежними учасниками інтеграції (особистими селянськими та фермерськими господарствами) з прямим включенням до складу об'єднання сільськогосподарських підприємств молочно-скотарського напряму. Доцільність кооперування останніх із переробним підприємством є об'єктивно зумовленою. Досліджено, що велике молокопереробне підприємство здатне ефективно функціонувати лише за умови, коли воно має власні базові господарства з поголів'ям, не меншим ніж 300—500 корів. Звичайно ж, організувати стабільне забезпечення переробного підприємства необхідною сировиною за рахунок лише особистих селянських господарств (на які в середньому припадає всього 0,7 голови молочного поголів'я великої рогатої худоби) значно складніше.

Для розв'язання кормової проблеми, що традиційно виникає в особистих селянських господарствах, до співпраці з ними необхідно залучати фермерські господарства — як виробників кормів, що дасть можливість усунути дисбаланс між поголів'ям корів і кормовиробництвом, який виникає у дрібних товаровиробників. Зосередження ж основної уваги господарств населення, що є учасниками такої інтеграції, на догляді за тваринами дасть змогу їм збільшувати кількість утримуваних ними корів, а завдяки цьому — реалізувати переваги спеціалізованого господарства порівняно з багатогалузевим1.

Необхідно мати на увазі, що раціональність використання сировинних ресурсів залежить від правильності їх розміщення по території регіону. Витрати на перевезення 1 ц свіжого молока набагато (до трьох разів) вищі за витрати перевезення 1 ц концентрованих кормів для корів. При цьому важливе значення має вибір найприйнятнішого виду транспортних засобів. Дослідження показують, що для молокопереробних заводів потужністю 50—200 т переробки молока за добу характерна наступна закономірність: у рефрижераторах-молоковозах місткістю до 12 т доставка свіжого молока ефективна навіть на відстані до 600 км; у транспортних засобах меншої місткості (до 6 т) витрати зростають в 1,5 раза, а місткості до 4 т — у 2—2,3 раза. Додаткові транспортні витрати виникають і при одержанні молока від селян та його перевезенні на молочні заводи (вони зростають майже у два рази). У зимовий період вони подвоюються у зв'язку зі зменшенням надоїв молока від корів селян.

В умовах нестачі

1 2 3