Бібліотечна освіта в Україні
План
1. Історія бібліотечної освіти в Україні
2. Аспекти реформування та вдосконалення сучасної бібліотечної освіти
Використана література
Історія бібліотечної освіти в Україні
Простежуючи великий шлях, який здолало наше вітчизняне бібліотекознавство, можна з впевненістю сказати, що історія бібліотечної освіти зароджувалася саме в Харкові, де і перший бібліотечний вуз. На порозі XXI ст. він відзначає своє 70-річчя.
Ще наприкінці XIX - на початку XX ст. Л. Б. Хавкіна, К. І. Рубинський та інші наголошували, що в Росії професія бібліотекаря не набула необхідної значущості, а системи професійної підготовки бібліотекарів взагалі не існує. Тільки в 1911 р. Перший всеросійський з’їзд з бібліотечної справи чітко окреслив статус бібліотекаря, визнавши цю професію як особливу, «вчену», котра потребує спеціальної освіти. На жаль, пропозиції відомих бібліотекознавців К. І. Рубинського, А. І. Калішевського, Н. С. Сафронова про створення кафедр бібліотекознавства і бібліографії при Санкт-Петербурзькому та Харківському університетах, про викладання курсу бібліографії у вищих навчальних закладах не підтримала більшість з’їзду. Він віддав перевагу курсовій системі бібліотечної освіти, що згодом відбилось у відкритті короткотермінових бібліотечних курсів народного університету Т. Шанявського в Москві (1913), численних курсів у різних містах.
Перші пореволюційні роки - час пошуку форм і методів організації професійної бібліотечної освіти. Але її створення почалося з руйнації старої академічної школи як «архаїчної». Сумнозвісна реформа вищої школи в Україні знищила університети. На руїні колишнього Харківського університету в 1921 р. відкривається Харківський інститут народної освіти (ХІНО) із факультетами професійної освіти та соціального виховання й політосвіти (згідно з постановою РНК УСРР від 13 вересня 1925 р. ). Це була єдина установа в Україні такого профілю з трирічним курсом навчання, згодом — чотирирічним. Навчальний план факультету (сюди приймали тільки членів КП(б)У та ЛКСМУ віком від 20 до 32 років, котрі мали не менше одного року стажу політосвітньої роботи) зорієнтувався на підготовку універсального політосвітника, організатора й керівника великих політосвітніх установ. Додатково на базі основної підготовки з третього курсу навчання передбачалися такі спеціалізації:
1) шкільно-курсова;
2) книжно-бібліотечна;
3) екскурсійно-музейна.
Але названі умови не давали можливості отримати вищу освіту безпартійним працівникам бібліотек з великим стажем роботи.
Бракувало педагогічних кадрів. Якщо на факультетах професійної освіти й соціального виховання працювали відомі вчені колишнього університету професори Д. І. Багалій, О. С. Грузинський, А. А. Слуцьких, Є. С. Хотинський, Д. М. Синцов, М. П. Барабашов та багато інших, чиї прізвища не потребують коментарів, то новостворений факультет таких викладачів не мав. З часом організаторами навчального процесу стали партійні й профспілкові працівники, ветерани партії, керівники установ Наркомосу.
Факультет у зв’язку зі специфічним характером та новизною радянської політосвітньої справи, відсутністю наукової та навчальної літератури об’єднував у собі ознаки, з одного боку, навчальної, а з другого, - лабораторно-наукової установи, де політосвітній матеріал викладався і оформлявся в нові наукові дисципліни шляхом співробітництва лекторів та студентів.
Інститути народної освіти потребували реорганізації: ХІНО все більше ставав вузом з абсолютно різними факультетами, з різними методами роботи, які не могли забезпечити швидкої підготовки висококваліфікованих спеціалістів. Його розгалужують на ряд нових інститутів. 9 липня 1929 р
У 1930 р. ХІПО реорганізувався в Харківський інститут комуністичної освіти (ХІКО). Наступного - йому надано статус Всеукраїнського інституту комуністичної освіти (ВУІКО). Факультети: бібліотечний, книгопоширення, шкільно-курсовий, музейний, екскурсійний (туристський), атеїстичний та агітмасовий, що став провідним. Першого року стають студентами 300 осіб, в наступні - 500 і 750. Набір на бібліотечний факультет не перевищував 60 осіб. На початок 1932-1933 н. р. у ВУІКО налічувалося 1378 студентів (77% - робітники, 16% - селяни, 7% - службовці). Його бібліотечний факультет ставить за мету підготовку не політосвітпрацівника, а саме бібліотечного.
30-ті роки - період боротьби з т. зв. «українським буржуазним націоналізмом», що, безумовно, позначається на діяльності вузу. Кафедра бібліотекознавства викриває «помилки» окремих викладачів (Гаврилюка, Годкевича, Куліківського, Фрідьєвої). Аналізуючи науково-методичні розробки звинувачених, їм закидають троцькізм, антиленінське тлумачення окремих питань бібліотечної справи.
Незважаючи на негативні явища в суспільстві, мережа бібліотек в Україні зростає. За переписом 1934 р. в республіці діє 28130 стаціонарних і 17287 пересувних бібліотек. їх книжковий фонд зріс з 9 млн. у 1911 р. до 124 млн. у 1934. Для обслуговування такого масиву були необхідні тисячі спеціалістів, а вузи випускали лише незначну кількість від потрібного числа.
За 1929-1932 рр. в системі вузів політосвіти в Харкові вищу освіту одержало всього 80 осіб (у тому числі в 1929 р. - 30, 1930 - 18, 1931 - 15, 1932 - 17).
Розуміючи, що денне відділення не розв’яже кадрової проблеми, керівництво ВУІКО порушує питання про підготовку фахівців бібліотечної справи без відриву від виробництва. У грудні 1932 р. бібліотечні працівники України та бібліотечний факультет ВУІКО включаються в соцзмагання зі своїми ленінградськими колегами, беруть зобов’язання, спрямовані на подальше підвищення кваліфікації і вимагають від Наркомосу республіки відкриття вечірнього факультету.
Готуючись до XVII з’їзду партії, ВУІКО вирішує відкрити його (без відриву від виробництва).
Наказом Наркома освіти УРСР від 24 січня 1934 р. при ВУІКО утворюється перший в Україні бібліотечний факультет з трирічним терміном навчання і планом прийому 100 осіб (функціонує з 15 лютого 1934 p. ). Організація трьох курсів, з яких другий та третій були укомплектовані зі студентів робосівського університету, спричинила великі труднощі в складанні навчального плану, який включав відповідні цикли: соціально-економічний - 43%, спеціальний - 48%, вивчення іноземних мов - 9%. Це був перший навчальний план з переважною більшістю годин для вивчення спеціальних дисциплін. Теорія мала органічно поєднуватися з практикою залежно від типу бібліотеки. З 85 студентів першого курсу 21 працював у профспілкових бібліотеках, 10-у політосвітніх і дитячих, 27-у бібліотеках вузів і різних установ.
З вересня 1934 р. в Києві починає працювати бібліотечний факультет ВУІКО як його філія. У січні 1935 р. виникає потреба в новому наборі (100 осіб).