Економіка і мораль. Релігійні типи господарювання
Підприємництво як специфічний суб’єкт господарської діяльності давно привертає увагу економістів, істориків, соціологів, психологів, культурологів. У широкому розумінні слова підприємництво - це економічна діяльність, спрямована на виробництво товарів, надання послуг з метою отримання прибутку. Практикою світового господарювання виведені необхідні умови для розвитку цивілізованого підприємництва:
- стабільність державної економічної та соціальної політики, що є основою формування у підприємців та інвесторів упевненості в тому, що вони не стануть жертвами кон’юнктурних рішень чи політичних кампаній;
- система пільгового оподаткування, яка стимулює відкриття нових підприємств та інвестиційну діяльність вже існуючих;
- існування розвиненої інфраструктури підприємництва;
- існування налагодженої банківської системи, що забезпечує пільгове кредитування бізнесу на етапі становлення та сучасний рівень обслуговування;
- позитивний суспільний клімат, престижність підприємницької діяльності;
- ефективна система захисту всіх видів власності, включаючи інтелектуальну;
- дебюрократування процедур господарського регулювання з боку державних органів;
- духовна підтримка (релігія, мистецтво, ЗМІ тощо).
М. Вебер так характеризує релігійно-етичні типи ідеальної діяльності людини, серед котрих є як сумісні, так і несумісні з ринком:
- для іудея це інтелектуал-книжник, який усі багатоманітні прояви життя, включаючи багатство як дар Божий, намагається зрозуміти через нескінченні смислові тлумачення Святого письма;
- для конфуціанця це бюрократ, який організовує світ;
- для індуїста це маг, який упорядковує світ;
- для буддиста це монах-споглядач, який мандрує світом і жебракує;
- для мусульманина це воїн, який підкоряє світ;
- для християнина це ремісник, котрий завдяки «автономності» своєї праці забезпечує певну автономію власної особи1.
Релігія як світогляд та ідеологія є істотною складовою частиною світової культури і, отже, вона не може стояти осторонь від певного трактування господарської і підприємницької діяльності людини, яку вона за своєю традицією опікає, радіючи за її духовну чистоту.
Християнство і його зв’язки з господарською діяльністю. Щодо відомих християнських сповідань, то тут існують православний, католицький і протестантський тип «економічної людини». Причому останній, тобто протестантський тип, має ряд різновидів: пуританський, лютеранський, кальвіністський, квакерський, молоканський тощо.
Епоха генезису капіталізму - це не тільки час формування механізму експлуатації найманої праці, персоніфікованого в особі крупного мануфактуриста або фабриканта. Це був ще й час, коли народжувався новий, невідомий для традиційного суспільства тип робітника, масового виробника: вольового, наполегливого, здатного до самодисципліни і вельми чутливого до суто економічного стимулювання. Вперше з’явився на світ розвинутий, цивілізований реальний інтерес, без якого неможливе високоефективне виробництво; утверджується нова господарська етика: працювати потрібно так, щоб витрати праці й засоби виробництва неодмінно окуповувались. Прибутковість задуманої справи - це й є категоричне «надзавдання», яке підпорядковує собі будь-які (життєві, споживчі) цілі. Працювати нерентабельно, безприбутково, заради простого забезпечення наявних потреб - заняття для працівників примусової праці, а ж ніяк не для вільного господаря. М. Вебер таким чином атестував цих перших на нашій планеті представників госпрозрахункового напряму думок: «Вони були людьми з яскраво вираженими якостями моралі, які пройшли сувору життєву школу, обачливими й рішучими одночасно, людьми стриманими і сміливими, поміркованими і впертими, людьми з принципами»1. Саме вони були носіями протестантської етики, яка професійну діяльність розглядала як покликання, яка утворила концепцію раціональної аскези, яка до багатства ставилася лише як до засобу розвитку виробництва.
На думку відомого російського філософа С. М
Що правда, Візантія (близький сусід і партнер у підприємництві та торгівлі з Київською Руссю) не знала прямих канонічних заборон стягування відсотків, як це було в Римсько-католицькій церкві, ось чому й не було потреби робити спеціальні канонічні відступи для того, щоб визнати накладання відсотка на капітал як самі собою зрозумілі відносини. Землеробський побут, відповідно до особливостей національного характеру, природи та клімату, знайшов відбиток християнського культу в святах, присвяченнях, приурочених до окремих дат і господарських акцій, до відзначення і святкування дат святих та інших подій. Цим самим вносилося багато світла, тепла, релігійної поезії в господарський побут, звільняючи його від нудної прози, характерної для промислового виробництва.
Однак треба пам’ятати, що розвиток господарських форм є не стихійний, а закономірний процес, природна необхідність якого примусово обумовлює волю господарського суб’єкта. Якщо його неможливо змінити через його господарську неминучість, то не лишається нічого іншого, як переосмислити цей процес по-християнськи й облагородити його - перетворити його із засобу організації експлуатації на ниву загальнолюдської праці; спрямувати його на служіння вищим цілям людства і християнської любові. Тут доречним є запитання загального характеру: чи має православна філософія господарства загальний есхатологічний смисл (віра в релігійний кінець світу і покарання грішних), чи вона спрямована лише на здобуття хліба насущного на кожен день?