Гігієна окремих органів і систем. Дитячі хвороби та їх профілактика в дошкільних закладах

ПЛАН

1. ОСОБЛИВОСТІ ТА ГІГІЄНА НЕРВОВОЇ СИСТЕМИ В ДИТЯЧОМУ ВІЦІ 

2. ОСОБЛИВОСТІ ВИЩОЇ НЕРВОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ (ВНД) У РАННЬОМУ ВІЦІ 

3. НЕРВОВО-ПСИХІЧНІ ПОРУШЕННЯ, ЇХ ПРОФІЛАКТИКА 

 

1. ОСОБЛИВОСТІ ТА ГІГІЄНА НЕРВОВОЇ СИСТЕМИ В ДИТЯЧОМУ ВІЦІ

Злагоджена діяльність організму людини, його зв’язок з навколишнім середовищем здійснюються центральною нервовою системою, а саме: головним мозком. Головний мозок складається з підкіркових відділів і кори. Спільну діяльність цих двох відділів І. П. Павлов назвав вищою нервовою діяльністю. Основу її складають процеси збудження та гальмування.

Нервова система людини - біологічний субстрат її психіки - інтенсивно розвивається протягом усього дошкільного дитинства. На момент народження порівняно з іншими органами і системами вона найменш розвинена й диференційована. Більш завершений за будовою спинний мозок; головний мозок продовжує рости і розвиватися.

З віком маса головного мозку збільшується, змінюється його топографічне розташування, форма, кількість і розміри борозен і звивин кори великих півкуль. Особливо інтенсивно процес розвитку мозку відбувається на 1-му році життя. У новонародженого маса мозку складає 350-400 г, до 6 міс. вона збільшується в 2 рази, до 9 міс - у 3 рази, після 5-6 років швидкість нарощування маси головного мозку зменшується. Після народження продовжуються зміни форми і величини борозен і звивин; особливо енергійно вони проходять у перші п’ять років життя. Число нервових клітин у півкулях великого мозку новонародженого таке ж, як і у дорослого, але за будовою вони ще незрілі. Повне диференціювання нервових клітин відбувається до 3 років, а у 8 років кора великого мозку відповідає за будовою корі дорослої людини. Але анатомічно й гістологічно мозкові структури дозрівають до 20 років. Мієлінізація нервової системи завершується в основному до 3-5 років. Однак і в старших дітей окремі волокна ще залишаються без мієлінової оболонки.

Однією з важливих передумов правильного розвитку мозку в новонароджених є наявність безумовних рефлексів, на базі яких

формуються умовні рефлекси. Кора великого мозку в новонарод­жених має здатність утворювати умовні рефлекси. Спостерігається невелика сила і рухомість процесів збудження і гальмування, вони ще не концентруються, мають велику схильність до іррадіації, між процесами збудження і гальмування немає узгодженості.

У зв’язку з посиленим розвитком на 1-му році життя кори великих півкуль, таламуса, гіпоталамуса відбувається зміна форм рефлектор­ної діяльності.

Протягом 1-го року після народження з’являються і розвиваються умовні рефлекси першої сигнальної системи (згідно з ученням І. П. Павлова). Наприкінці 1-го року починає формуватися функція другої сигнальної системи, яка в подальшому забезпечує розвиток мови і спілкування дитини.

Розвиток головного мозку запрограмований генетично: в певній послідовності на кожному етапі розвитку дозрівають його певні структури. Дозрівання найбільш еволюційно молодих відділів проходить тільки під впливом зовнішнього середовища і залежить від надходження в мозок інформації. По мірі росту і дозрівання мозку ускладнюється його взаємодія із зовнішнім середовищем, що стимулює розвиток мозку, вдосконалює його структурно- функціональну організацію. Чим вищий рівень розвитку мозку, тим складнішими і різноманітнішими стають психічні реакції, тим більшого значення в регуляції поведінки набуває життєвий досвід.

Отже, розвиток нервової системи і психіки дитини залежить не тільки від біологічної “програми”, закладеної генетично, але й від впливу факторів навколишнього середовища, перш за все - соціального.

Розвиток особистості дитини проходить в сумісній з оточуючими людьми діяльності. Відомо, що нестача стимулюючого впливу на дитину в періоди становлення важливих психічних функцій може призвести до затримки і порушення їх формування. В психології існує поняття сенситивних періодів, у які організм, що розвивається найбільш чутливий до різних впливів навколишнього середовища

Сенситивні періоди - це періоди оптимальних строків розвитку окремих мозкових структур, пов’язаних з формуванням психіки. Наприклад, відомо, що при неповноцінному, недостатньому спілкуванні з дитиною в період становлення мови її мовний розвиток затримується. Відновити такий недолік розвитку в більш старшому віці складно і повністю не завади можливо. У віці близько п’яти років діти особливо чутливі до розвитку фонематичного слуху, а в більш старшому віці ця чутливість падає, тому неправильне сприйняття звуків при різних логопедичних дефектах найліпше всього піддають корекції саме в цьому віці.

Недостатні умови для моторного розвитку в перші три роки (обмеження рухливості, відсутність стимулів для рухового розвитку) призводять до затримки формування координації рухів, тонких диференційованих рухів.

 

2. ОСОБЛИВОСТІ ВИЩОЇ НЕРВОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ (ВНД) У РАННЬОМУ ВІЦІ

Взаємодія організму з навколишнім середовищем здійснюється за допомогою безумовних (вроджених) і умовних (набутих) рефлексів. За принципом умовних рефлексів формуються поведінкові реакції. Умовні рефлекси можуть бути вироблені як на безпосередні подразники дійсності (запах, звук, вид і т. ін. ) - перша сигнальна система, так і на слова, що замінюють безпосередньо подразники, - друга сигнальна система. Вища нервова діяльність дитини раннього віку має свої особливості, знання яких допоможе уникнути багатьох помилок у вихованні дитини. Які ж це особливості?

  1. Умовні рефлекси виникають у дітей порівняно швидко, але закріплюються вони повільно. Багато умовних рефлексів, а отже, уміння, звички, правила поведінки навіть до трьох років не є досить стійкими. І якщо їх не підкріплювати, вони легко руйнуються. Тому формування звичок, правил поведінки в дитини можливе лише при постійному вправлянні, нагадуванні про них і при єдності вимог до дитини з боку всіх дорослих, що виховують її.
  2. Вища нервова діяльність дітей раннього віку характеризується неврівноваженістю двох основних нервових процесів. Процеси збудження переважають над процесами гальмування. Позитивні умовні рефлекси виробляються швидше, ніж гальмівні. Дитину значно легше навчити щось робити, ніж навчити втримуватися від бажаної дії. Гальмівні умовні рефлекси вимагають більшого числа повторень, чим позитивні умовні рефлекси. Саме через ці особливості маленькій дитині дуже важко зберігати тривалий час гальмівні стани (наприклад, спокійно стояти біля мами і чекати, коли вона розв’яже усі проблеми з приятелькою). Дитина крутиться, а від мами йдуть розпорядження, що вона виконати не може: “Так постій же ти спокійно! Не крутися!”

Однак у ранньому віці дитина повинна навчитися розуміти значення слів “треба”, “можна”, “не можна” і відповідно поводитися.

Починати формувати гальмові умовні рефлекси, що затримують діяльність дитини на слово “не можна”, потрібно наприкінці 1 -го року життя. Слово “не можна” повинно обов’язково супроводжуватися припиненням діяльності дитини. От він тягнеться до ножа, що лежить на столі, а йому кажуть “не можна” і забирають ніж, заміняючи його безпечним предметом. У даному випадку використовується метод відволікання. Але цим методом можна користуватися тільки на 1-му році життя. На 2-3-му році необхідно дитині пояснювати, чому не можна брати той чи інший предмет, чому треба припинити дії. “Танюша, ніж брати не можна. Він гострий. Можеш порізатися, буде боляче”, “Ірочка, грай, будь ласка, потихше, не кричи так голосно: бабуся відпочиває”. У дітей 2-го, а тим більше 3-го року життя можна виробити значне число гальмівних умовних рефлексів. Але робити це потрібно дуже обережно. Не можна постійно забороняти дитині, переривати її діяльність: “Не бігай, не кричи, поклади на місце” і т. д. Такі заборони можуть привести до зриву нервової системи: дитина в цьому випадку буває занадто збудливою чи, навпаки, пасивною. І те й інше - погано.

1 2 3 4 5 6 7

Схожі роботи

Реферати

Курсові

Дипломні