ІСТОРИЧНІ ПАМ'ЯТКИ ЧАСІВ ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ

ІСТОРИЧНІ ПАМ'ЯТКИ ЧАСІВ ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ 

Серед бурхливих подій XX століття подією подій залишається Друга світова війна, яка акумулювала в собі всі можливі й неможливі людські біди й трагедії, неймовірне напруження духовних і фізичних сил цілих народів і країн. Смертоносний вал війни двічі прокотився по Україні, понівечивши долі мільйонів людей.

Доповнюють, розширюють наші знання про історію війни, її події пам'ятні історичні місця та пам'ятки, які є справжнім літописом воєнної істо­рії. В Україні їх нараховується понад 73 тис, в біль­шості своїй це автентичні пам'ятки [1]. Основну частину серед них становлять братські та одиничні поховання радянських воїнів, партизанів, підпіль­ників, вояків ОУН-УПА, жертв фашизму, місця ма­сових страт радянських людей, в тому числі вій­ськовополонених, обеліски, пам'ятні знаки, мемо­ріальні комплекси.

Проблеми впорядкування поховань радянських воїнів, їх охорони постали вже у ході війни. По­становою ДКО від 1 квітня 1942 р. відповідальність за стан братських могил воїнів і командирів Чер­воної Армії покладалася на військові ради фронтів та окремих армій [2].

Після визволення території від нацистських окупантів серед інших заходів, пов'язаних з відбу­довою народного господарства, піднімались і пи­тання охорони пам'яток, їхнього упорядкування. Постанова РНК УРСР і ЦК КП(б)У від 1 квітня 1944 р. «Про благоустрій могил і увічнення пам'яті воїнів, які загинули в боях за визволення і незалеж­ність Радянської Батьківщини» сприяла значному розширенню цієї роботи. Згідно з нею місцеві орга­ни влади, партійні, комсомольські організації мали взяти на облік та занести до Книги пам'яті України всі військові цвинтарі, братські та одиничні могили загиблих воїнів [3].

Питання про увічнення пам'яті загиблих воїнів, партизанів знаходились у полі зору державних і партійних органів і у повоєнні роки. Постановою Раднаркому СРСР від 18 лютого 1946 р. передбача­лось не тільки впорядкування всіх поховань пері­оду Великої Вітчизняної війни, а й завершення до 1 серпня 1946 р. розробки 50 типових проектів пам'ятників для військових кладовищ, братських та одиничних, могил \$\. На місцях, розпочалося виявлення і постановка на облік військових цвин­тарів, братських та індивідуальних поховань, спо­рудження пам'ятних знаків, встановлення надгроб­ків. У виконкомах міських і районних Рад накопи­чувалися дані про події і героїв воєнних років, створювалися Книги пам'яті.

Були прийняті постанови Раднаркому республі­ки «Про проектування і спорудження пам'ятника героям Червоної Армії в м. Корсунь-Шевченківському» від 30 січня 1946 p

, «Про спорудження монументального пам'ятника на території Бабино­го Яру» від 13 березня 1945 р.

Згідно з постановою Раднаркому СРСР від 15 квітня 1944 р. особлива увага уряду республіки приділялась будівництву пам'ятника на могилі командувача 1-го Українського фронту генерала армії М. Ф. Ватутіна. Багато зусиль до його спору­дження доклав M. C Хрущов. Він неодноразово зустрічався з автором пам'ятника - скульптором Є. Вучетичем, висловлював йому свої міркування та пропозиції. 2 грудня 1947 р. пам'ятник оглянули члени уряду республіки, Верховної Ради України, представники громадськості, які високо оцінили його [5]. Відкриття пам'ятника відбулося 21 січня 1948 р.

У 1944-50 pp. були споруджені пам'ятники ге­нерал-лейтенанту П. Волоху (Харківська обл. ), ге­нерал-лейтенанту О. Смирнову, Герою Радянського Союзу І. Нестеренку (Запорізька обл. ).

У ході обстеження Запорізької області за дани­ми на 1946 р. було зареєстровано 5534 пам'ятники, у тому числі 5318 пам'ятників Великої Вітчизняної війни, з них 3600

1 2 3 4 5

Схожі роботи

Реферати

Курсові

Дипломні