Іслам

в степах і пустелях, займаючись скотарством, розведенням верблюдів і коней. Аравія була економічно і культурно пов'язана із сусідніми країнами — Месопотамією, Сирією, Палестиною, Єгиптом і Ефіопією. Торговельні шляхи між цими країнами проходили через Аравію, а один із найважливіших торговельних вузлів, що знаходяться на перетині торговельних доріг, був у Мекканському оазисі, біля узбережжя Червоного моря. Тут і жило плем'я курейш, що отримувало з торгівлі величезну власну вигоду.

У IV ст. в Аравії намітився занепад у караванній торгівлі, тому що торговельні шляхи перемістилися на схід у Сасанидський Іран. Це порушило економічну рівновагу, що зберігалася упродовж століть. Кочівники, що втратили прибуток від торговельного промислу, почали переходити до осілого способу життя, займатися землеробством, що, природно, викликало зіткнення між племенами через землю, придатну для оброблення. Гостро постало питання про об'єднання, виник рух за злиття племінних культів, за шанування єдиного верховного бога Аллаха. Серед арабів виникла секта ханифів, що шанували єдиного бога. У такій обстановці й розгорнулася проповідницька діяльність Мухаммеда, що повністю відповідала суспільній потребі. У його проповідях було потрібно шанувати тільки Аллаха і бути покірним його волі.

Мухамед був уродженцем Мекки з осілого племені курейш. Майже вірогідно встановлено, що жив він приблизно в 570—632 р. н. е. За переказом, Мухамед одержав від Аллаха через архангела Джебраїла ряд «одкровень», записаних у священній книзі Корані, і передав їх людям.

Біографія Мухаммеда, на відміну від євангельської біографії Ісуса, позбавлена особливих «неземних» діянь

Відомо тільки, що при житті Мухаммеда всі державні й суспільні справи в мусульманській громаді вирішувалися за його вказівкою.

Мухаммед почав свою діяльність у Мецці. Його проповіді були зустрінуті вороже насамперед проводирями його власного племені. Торговельна знать побоювалася, що знищення культу давньоарабських племінних богів підірве значення Мекки як релігійного, а отже, й економічного центру. У 622 р. н. е. Мухаммеду з його прихильниками довелося втекти з Мекки; ця втеча (хіджра) вважається мусульманами за початок особливого літочислення (мусульманська ера). Мухаммед попрямував пророкувати у Медину (Ятриб), де йому вдалося зібрати багато прихильників.

У землеробському оазисі Медині пропаганда Мухаммеда знайшла відгук: мединці ворогували з мекканською аристократією і раді були виступити проти неї. Мухаммеда підтримало кілька місцевих великих племен, а вже в 630 р. меккансь-кі племена змушені були прийняти нову релігію. У міру того як до нового вчення примикали все нові й нові племена, Мекка набувала чимраз більшої ваги і ставала національно-релігійним центром, а аристократія племені курейш навіть очолила мусульманський рух. Незабаром Мухаммед і його прихильники об'єднали більшість Аравії під прапором нової релігії.

У момент смерті Мухаммеда (632 р. ) нове віровчення було ще не оформлене, воно тільки набувало своїх обрисів, але основні його положення, які можна знайти в Корані, були пізніше розвинуті мусульманськими богословами.

КОРАН

Коран («кара'а» у перекладі з араб, «читати») — священна книга мусульман. Існує припущення, що Мухаммед не записував свої «одкровення», деякі з його повчань нібито за ним записували його учні. Розрізнені записи його висловів і повчань, зроблені в різний час, були зібрані воєдино без усякої систематизації і переписані в одну книгу, причому не

1 2 3 4 5 6