Історичні докази існування особи Ісуса Христа

Юста Тиверіатського. Навіть знамениті «Аннали» Тацита не дійшли до сьогоднішніх днів повністю.

Зенон Косідовський у книзі «Оповіді євангелістів» також стверджує, що Євангеліям довіряти не можна, оскільки у них багато суперечностей та неточностей, до того ж вони були написані щонайменше через сорок років після хресної страти Ісуса. І далі він зазначає: «На перший погляд може видатися досить дивним той факт, що учні, які нібито щиро вірили у божественність їхнього вчителя Ісуса, зовсім не переймались тим, щоб зберегти бодай якісь раритетні речі, реліквії, або відразу ж детально записати історію його життя»[2].

Але можна спростувати подібне твердження тим, що більшість творів, які приписуються стародавній епосі, дійшли до нас у рукописах набагато пізніше датованих, ніж писання Біблії. Так, «Іліада» Гомера дійшла до нас у рукописі, який датується на 700 років пізніше часу написання самого твору. І ні у кого не виникає питання щодо історичності «Іліади». А коли ж ідеться про релігійну літературу, тут подібні принципи чомусь не спрацьовують. Отже справа не у принципах, а у вірі самих учених, що працюють з рукописами. Але нехай! Вернімося до історії.

Що ми зможемо знайти для історичного доказу існування Ісуса Христа? Ось свідчення людей, які не були християнами

Мара Бен Серапіон

Велику цікавість викликає лист із полону сирійського історика-філософа Мара бен Серапіона. Достовірність цього документа сьогодні не викликає сумнівів, а його походження датується істориками кінцем І – початком ІІ ст. Розмірковуючи про складність людського життя, Мара бен Серапіон у листі до свого сина називає страчених одноплемінниками «великих людей» і покарання за це злочинців: «Скажи нам, наймудріший із людей: на що може покластись людина? Що ж нам сказати, якщо мудреці піддаються насиллю тиранів? Вони самі, просвітленні, терплять зневажливе ставлення і не можуть захистити себе. Яку користь отримали афіняни від того, що стратили Сократа, – бо відплатою їм за це були голод і чума? Або самосці – від того, що спалили Піфагора, адже в одну мить їх країна була заметена піском? Або юдеї – від страти свого мудрого Царя, – адже з цього часу у них було відібране Царство? Бог справедливо воздав за цих трьох мудреців: афіняни померли від мору, самосці були затоплені морем, юдеї розгромлені і вигнані зі свого царства і живуть у розсіянні. Сократ же не помер завдяки Платону, Піфагор – завдяки кумиру Гери, а мудрий Цар – завдяки мудрим законам, які він дав»[3].

Цей документ було опубліковано 1855 року. Нині цей рукопис VI – VII ст. зберігається в Британському музеї. З листа видно, що його автор не був християнином і не був знайомий з євангельським текстом. Лист Серапіона доводить, що вже через кілька десятиліть після розп’яття Ісуса на Близькому Сході було відомо про якогось «царя євреїв» як нового законодавця, вбитого тими, хто мав бути його підданими. Говорячи про Царя і Його Закон, Мара бен Серапіон не міг мати на увазі нікого з Іродів, оскільки жоден із них не загинув від рук одноплемінників, і нікого з них не можна вважати мудрецем, подібним до Сократа чи Платона. Тому найвірогідніше, що в даному

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11

Схожі роботи

Реферати

Курсові

Дипломні