Історичні докази існування особи Ісуса Христа

на страшні тортури і навіть на смерть.

Гай Світоній Транквіл

Не менш важливими є свідчення відомого римського історика Гая Світонія Транквіла (70 – 140 рр. ), який описав «Життя дванадцяти цезарів». У біографії імператора Клавдія (41 – 54 рр. ) Світоній повідомляє, що «юдеїв, постійно схвильованих через якогось Хреста, він вигнав із Риму» [5].

Про це згадується і в книзі Діянь апостолів (18:1-2): «…після цього Павло, залишивши Афіни, прийшов до Коринта і, знайшовши одного юдея на ім’я Акила, родом із Понту, який недавно прийшов з Італії, і жінку його Прискиллу, – бо Клавдій звелів усім юдеям покинути Рим». Слід звернути увагу на саму назву засновника «нового забобону». Світоній називає Його Хрестом (Chrestus), а послідовників хрестиянами (chrestianos). Це пов’язано із певними особливостями транскрипції латинської мови. Тривалий час римляни називали християн – «хрестиянами».

Перераховуючи корисні, на його думку, справи, вчинені Нероном, історик відносить сюди і гоніння на «хрестиян» – людей, які сповідують нове і шкідливе марновірство[6].

Лукіан Самосатський

Відомий грецький сатирик Лукіан Самосатський (120 – 180 рр. ) у властивій йому іронічній манері осміював християн, їхню віру і мораль. Власне, осміював він не лише християн, а й усі знайомі йому на той час релігійні культи

У творі «Перегрин» Лукіан Самосатський, висміюючи християн, згадує і засновника їхньої релігії:«Найголовніший їх законодавець вселив у них думку, що всі вони будуть братами, як тільки перейдуть у його віру, тобто, відмовляться від грецьких богів і поклоняться цьому розіп’ятому софісту, стануть жити точно за його приписами. Тому вони зневажають зовнішні блага і володіють ними спільно – вчення, яке вони прийняли на віру, без перевірки і доказів»[7].

Хоча Лукіан досить скептично ставиться до християн і їхньої віри, однак він дає нам відомості про те, якою саме була віра перших християн, згадує також і факт розп’яття Христа.

Йосип Флавій

Наступними є свідчення про Христа, які дійшли до нас від юдейських літописців. Найціннішими і водночас найсуперечливішими є згадки Йосипа Флавія (37 – 100 рр. ) – священика, вченого і політичного діяча. Замолоду Йосип був генералом юдейської армії в Галілеї підчас повстання проти Риму у 60-х роках І ст. Після того, як він потрапив у полон до майбутнього імператора Тита, він став придворним істориком і написав низку книг з єврейської історії.

Зокрема, в «Юдейських старожитностях» написано: «У цей час жив Ісус, чоловік глибокої мудрості, якщо тільки можна називати його людиною. Він творив дивні діла і був Учителем людей, які з радістю приймали істину, наближаючи до себе багатьох, в тому числі й еллінів. Він і був Христом. Пилат розіп’яв його за доносом наших старійшин. Але ті, які його любили, не відступились від нього, бо він на третій день знову явився їм живий, як це і було провіщено богонадхненими пророками, які також пророкували багато чудесних речей про нього. І до сьогоднішнього дня ще є люди, які називаються за його ім’ям християнами»[8].

Вавилонський талмуд

Крім Йосипа Флавія з юдейського середовища збереглися свідчення про Христа

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11

Схожі роботи

Реферати

Курсові

Дипломні