Історія винайдення парфумерно-косметичних продуктів

ЧИМ МИЛИ ВОЛОССЯ В КИЇВСЬКІЙ РУСІ?

В Київській Русі жінки, прагнучи зробити волосся м'яким, пухнастим і блискучим, корис­тувались таким рецептом: «у дубовому відрі ре­тельно розмішували зі свіжою джерельною або дощовою водою корець попелу, краще ялинко­вого або соняшникового, і залишали таку суміш на добу, потім проціджували крізь чисту ган­чірочку, розбавляли її чистою водою, підігріва­ли і мили волосся». Що ж за хімічний процес відбувається у тій посудині з водою, куди кла­дуть попіл?

У попелі міститься багато поташу — карбо­нату калію, що створює в його водному розчині лужне середовище і сприяє пом'якшенню води.

Якщо тепер такий розчин використати для миття волосся чи прання якоїсь тканини, то під дією лугу відбудеться реакція розщеплення жи­рів, що забруднюють волосся чи тканину. Вна­слідок цього розщеплення утворюється добре розчинний у воді гліцерин. А солі кислот разом з іншими видами забруднень утворюють емуль­сію, яка видаляється з розчином під час полос­кання.

КОЛИ ВПЕРШЕ ВИГОТОВИЛИ МИЛО?

Мило було відоме людині ще в VI столітті до нашої ери, коли фінікійці і галли навчилися ва­рити його з козячого жиру і деревного попелу. Найраніше письмова згадка про мило в євро­пейських країнах — у римського письменника і вченого Плінія Старшого (І століття н. е. ). Про цінність мила як очищувального засобу вислов­лювався Гален. Про професію миловара (сапонаріуса) вперше згадував приблизно в 385 році Теодор Присціанус.

Розвитку миловаріння сприяла наявність сировинних джерел. Наприклад, марсельська миловарна промисловість, відома з епохи ран­нього середньовіччя, мала маслинову олію і со­ду. Маслинову олію (її ще називають провансь­кою) отримують простим холодним пресуван­ням плодів маслинових дерев. Французьким миловарам приписувалось працювати тільки з пахучими оліями з Провансу. Олію, отриману після перших двох пресувань, вживали для хар­чування, а після третього — використовували для перероблення на мило. Марсельське мило було предметом торгівлі вже в IX столітті

Воно поступилося місцем у міжнародній торгівлі ве­неціанському милу лише в XIV столітті. Крім Франції, миловаріння в Європі розвивалось в Італії, Греції, Іспанії, на Кіпрі, тобто в районах, де росли маслинові дерева. Перші німецькі ми­ловарні було засновано в XIV столітті.

ЯК ВАРЯТЬ МИЛО?

Процес виробництва мила складається з двох стадій: хімічної й механічної.

На стадії варіння отримують водний розчин солей натрію, жирних кислот або їх замінника, на другій стадії їх охолоджують, висушують, змішують з різними добавками.

Мильний розчин обробляють надлишком лу­гу або розчином NaCl. Внаслідок обробки на поверхню розчину спливає концентрований шар мила, який називають ядром, а мило, добуте та­ким способом, називають ядровим. Це госпо­дарське мило. Для виготовлення туалетного ми­ла в очищеному ядровому милі знижують вміст води, додають парфумерні композиції, відбілювачі.

ЩО ТАКЕ СОБАЧЕ МИЛО

Зазвичай мило варять із жирів та соди або поташу, який добувають з попелу. Проте готове «мило» можна знайти і в природі.

На луках, у долинах річок, на лісових галя­винах росте так зване собаче мило, або миль­нянка. Ця рослинка цвіте з червня по вересень білими квітками, зібраними на вершечку стеб­ла в пучки по 5-7 штук. Як мило застосовують її корінь, особливо добре милиться висушений і подрібнений корінь. Можна використовувати також корінь хлопавки. Білі квітки цієї росли­ни мають роздуту чашечку, яка ляскає при на­давлюванні. Може

1 2 3 4