Історія виноробства в Україні

уже суто технічна справа.  

ХРЕЩЕННЯ КИЇВСЬКОЇ РУСІ

А тепер розкриємо сторінку хрещення Київської Русі, коли князь Володимир промовив афористичну фразу, яка стоїть у заголовку розділу і яка, як показує історія, стала вирішальною для майбутнього виноробства. У 986 році Володимир Великий ініціює релігійну реформу – Русь ставала європейською державою, старе язичництво вже не відповідало новим історичним умовам. Київська Русь на той час підтримує стосунки з країнами, у яких сповідуються різні релігії – іслам у Камської Болгарії, християнство у Болгарії на Дунаї та цілий спектр вірувань – від язичництва до іудаїзму – у Хозарському каганаті. До речі, сучасні караїми, які сповідують одну з версій іудаїзма, є нащадками народів, які мешкали на території цього каганату.

Як відомо, вибір Володимиром релігії, описаний у «Повісті врем’яних літ»» - це красива літературна обробка історичних подій, які, однак, скоріш за все, насправді мали місце в політичному житті Київської Русі. Проповідники та місіонери з’їжджалися до Києва, щоби схилити князя прийняти «закон», який вони сповідують.

Першим, за свідченням літописця Нестора Володимир вислуховує «болгар магометанської віри», які, як відомо, за забороною Корану не споживають вина. Мусульманський проповідник розповідає про переваги своєї релігії, які могли схилити князя до його «закону». І хто зна, якби на місці Володимира був менш тонкий політик, можливо, Русь кінець кінцем стала б ісламською державою. Літописець не приховує, що князь «любив жінок і всякий блуд» і взагалі мав крім чотирьох офіційних дружин три гареми під Києвом. Нестор декілька раз повторює: «. .

триста в Вишгороді, триста в Білогороді і двісті на Берестовем в сельци, еже зовуть ныне Берестовое». Але Володимир чітко відділяв особисте від суспільного: Русь мала стати в рівень з європейськими державами – князь приймає візантійське християнство.

Прийняття християнства з його обрядовістю, де сакральну роль грають хліб та вино, привело до того, що вино почали завозити з Візантії у більших об’ємах, ніж до того часу. Вино з Візантії називалось грецьким і було відоме на Русі ще за часів князя Олега, який очолив військовий похід на Візантійську імперію і, за легендою, прибив свого щита на воротах Царгорода (Константинополя). Споживали вино, згідно з візантійською традицією, розбавленим.

Історичні відомості, однак, стверджують, що у XIІ-XIIІ ст. на території північної України розвивалося і власне виноградарство та виноробство. Велика частина виноградників належала монастирям, і насамперед - Києво-Печерській Лаврі. У ХІІ столітті в давньоруському словнику з’являються спеціальні терміни: «оцътьно вино» (кисле сухе вино); «вино осмрьнено» (солодке виноградне вино з прянощами); «вино церковне» (червоне десертне вино вищої якості). Але все ж виноградне вино ще довгий час було для русичів рідкістю. У побуті споживали інші, більш поширені на той час напої.

Літописи і билинний епос оповідають про легендарні бенкети князя Володимира, які були своєрідною формою нарад князя з дружиною та боярами, але одночасно і формою спілкування з народом, бо до столу Володимира мали доступ не лише знатні, але й прості мужі. Що ж пили на таких бенкетах? У першу чергу – мед або медовуху, який готували з натурального бджолиного меду. Ось коротка розповідь про один з

1 2 3 4 5 6 7

Схожі роботи

Реферати

Курсові

Дипломні