Італійська преса і журналістика

Bandieri» - «Отже, зверніть увагу на те, що це не той підлий гол, що спіймав Маззео і який розіп'яв бідного Бандьєрі» [Согг, 2006].

У так званій «високій журналістиці» існують свої мовні проблеми. Гарний стиль стає занадто мудрованим, бажання блиснути ерудицією часто призводить до словесного сумбуру, а спроба змішати літературну та журналістську мову призводить до стилістичних помилок. Так, деякі фахівці пропонують певні форми, якими можна замінити штампи, шаблонові слова та мовні конструкції для поліпшення стилю. Наприклад, вони вважають, що треба уникати таких виразів як Le alternative sono due: о. . . о. . . (існує дві альтернативи: або. . . або. . . ), вірніше було б сказати L'alternativa е che (альтернатива в тім, що .

. ). [10, 20]

Також, на їхню думку, варто уникати таких затертих висловів як avere luogo (мати місце) - краще svolgersi або awenire (відбуватися); краще а тапо а тапо (поступово, помалу), ніж тапо а тапо; а росо а росо (потихеньку, поступово), ніж росо а росо [З, 114].

Багато фахівців підкреслюють, що не потрібно допускати таких словосполучень, як sciagura agghiacciante (жахливе нещастя), tonfo sordo (глухе падіння), brutale гаріпа (звірячий грабіж), brillante operazione di polizia (блискуча операція, проведена поліцією), tempestivo intervento (своєчасне втручання), fermo atteggiamento (упевнена позиція), netto contrasto (очевидний контраст), aperta opposizione (відкрита опозиція) тощо [3, 121].

Іншими прикладами сухих виразів є: поп с'е dubbio che (немає сумніву в тому, що), поп si esclude che (не виключено, що), поп si puo negare che (не можна заперечувати, що) [13].

Журналістський текст — це не тільки хроніка, а й матеріал для швидкого читання, що означає стислість, ясність, чіткість викладу. Наступною проблемою мови італійської журналістики є питання вживання апострофів. Мова йде про усічення та елізію (злиття) — апостроф використовується тільки у випадку елізії. Елізія — випадіння кінцевого голосного одного слова на стику з початковим голосним наступного слова: quest'uomo (ця людина). Спостерігається надмірне вживання апострофів, наприклад [14]:

- з артиклями - gl'individui, degl'indiani, sugl'inviti замість gli individui, degli indiani, sugli inviti;

- зі сполучниками: ch'egli, perch'essi, bench'evitano, finch'io замість che egli, perche essi, benche evitano, finche io.

Усічення — це втрата словами, що закінчуються на 1, п, г + ненаголошений голосний «о» або «е», цієї кінцевої голосної перед початковим приголосним наступного слова. Якщо кінцевій голосній передує подвоєння приголосних, відпадає весь останній склад, наприклад, quel nemico (той ворог) пишеться без апострофа. Усічення теж дуже часто вживається невиправдано: «Nessun si e presentato» замість «Nessuno si e presentato» [14].

Крім перерахованих вище проблем існують інші, наприклад, небезпечні наслідки використання так званої «неомови», про яку писав у відомому романі-антиутопії «1984» Джордж Оруелл, де він художньо осмислив вторгнення в мову для маніпуляції свідомістю.

Аналіз проблем мови сучасної електронної преси Італії приводить нас до висновку про наявність двох основних типів проблем: одні носять професійний, інші технічний характер. До професійного типу відносяться проблема так званого «тексту, що вичерпав себе» і проблема правильного викладу тексту. До технічних -стилістичні проблеми, орфографічні й синтаксичні помилки. У процесі перекладу необхідно звертати

1 2 3 4 5 6