Лікувальний масаж при лікуванні органів дихання

Система дихання включає:

1) верхні дихальні шляхи (порожнина носа з приносовими пазу­хами, носова частина глотки, гортань);

2)трахеї та бронхів;

3) легені;

4) плевру;

5) грудну клітку з дихальними м’язами (міжреберні м’язи, драбинчасті м’язи, діафрагма);

6) судини та іннерваційний апарат.

Дихання - життєвий процес, який полягає у підтримці постійного обміну газів, у першу чергу кисню і вуглекислого газу, між зовнішнім середовищем та організмом. В основі механізму вентиляції легень лежить дихальний акт, який здійснюється завдяки ритмічним рухам грудної клітки та легень - вдиху та видиху. Вдих починається з відповідного імпульсу з центральної нервової системи, який стимулює скорочення дихальної мускулатури. Видих (стосовно зору м’язової діяльності) є пасивним актом. Здорова людина виконує від 12 до 20 дихальних рухів за хвилину.

Збудження дихального центру відбувається нервовим та гуморальним шляхом. Основним регулятором дихання є вміст у крові вуглекислого газу. Існує й інший механізм, що стимулює виникнення імпульсу до дихання, рефлекторний - зі шкіри, з органів чуття, а особливо - з кори головного мозку. Людина має здатність довільно міняти число та характер дихальних рухів. Зовнішнє дихання - фізіологічний процес, яким можна керувати завдяки вольовим зусиллям і         через який можна вплинути на функціональний стан вегетативної нервової системи.

Спеціальні дихальні вправи з подовженим вдихом і затримкою дихання на вдиху переважно збуджують рецептори симпатичної ланки вегетативної нервової системи, котрі посилюють і прискорюють серцеві скорочення, підвищують артеріальний тиск, сповільнюють перистальтику шлунка, кишок, зменшують секрецію шлункового соку, сприяють розширенню бронхів. Дихальні вправи зі збільшенням тривалості фази видиху і затримкою дихання на видиху діють переважно на рецептори парасимпатичної частини вегетативної нервової системи. Вони сповільнюють серцеві скорочення, знижують артеріальний тиск, прискорюють секрецію і моторику шлунка та кишок, посилюють скорочення м’язів бронхів та бронхіол.

Масаж є високоефективним методом лікування гострих та хронічних неспецифічних захворю­вань і травм органів дихання. Він може використовуватися в комплексному лікуванні і як самостійний метод профілактики виникнення захворювань та їх рецидивів.  

Завдання масажу.

Сприяти: нормалізації функціонального стану соматичної та вегетативної нервової системи, нервово-психічного стану, сну, тонусу дихальної мускулатури; відновленню і поліпшенню лімфо-, кровообігу, тканинного метаболізму, дренажної функції бронхів та всієї роботи дихального апарату, нормального стереотипу дихання; посиленню дії медикаментозних засобів; прискоренню розсмоктування ексудату та інфільтратів; зменшенню об’єктивних проявів хвороби, зниженню сенсибілізації організму; відновленню фізичного здоров’я хворих при скоро­чених термінах лікування та досягненню більш тривалої ремісії; підвищенню захисних сил організму; попередженню переходу гострого процесу в хронічний та виникнення бронхоектазів, ателектазів, нападів ядухи, утворення плевральних зрощень. У період ремісії — попередження рецидивів захворювання.

Показання до призначення масажу: підгострий період гострих захворювань, підгострий період та період ремісії хронічних неспецифічних захворювань легень, біологічні дефекти у практично здорових людей, стан передастми.

Протипоказання до призначення масажу: тяжкий стан хворого, гострий запальний (в тому числі гнійний) бронхолегеневий процес, період загострення хронічних захворювань, тяжкі легеневі (легенева недостатність Ш стадії, ателектаз, легеневі нагноєння, пневмоторакс, тубер­кульоз легень з кровохарканням та ін. ), позалегеневі (серцева недостатність Ш стадії, онкологічні захворюваня та ін. ) ускладнення, загальні протипоказання.  

Методичні особливості масажу

Ефективність масажу значною мірою зумовлена розумінням масажистом клініко-патогенетичної суті захворювання. Методика залежить від виду захворювання, його клінічних проявів, гостроти процесу, періоду захворювання, індивідуальних особливостей пацієнта. Спільним для всіх захворювань органів дихання є такі особливості методики масажу.

Масажу підлягає вся грудна клітка, комірцева зона. Використовується також масаж носа, приносових ділянок, живота.

Спеціальному масажному впливу підлягають ребра, зчленування ребер з хребцями і грудниною, міжреброві проміжки, діафрагма, основна та допоміжна дихальна мускулатура.

При однобічній локалізації процесу масаж проводять з обох боків, починаючи зі здорового.

Для поліпшення дренажної функції бронхів та відходження мокротиння масаж проводять у відповідних дренажних положеннях, коли ділянка, яку дренують, розміщується над коренем легень: при верхівковій локалізації процесу — сидячи, в середніх частинах легень — на здоровому боці, в нижніх — колінно-ліктьовому положенні. У цьому ж положенні проводять натискування, стискання, стрясання грудної клітки. Ефективним є поєднання даних прийомів зі звуковою гімнастикою та покашлюванням.

Для подразнення рецепторів плеври, кореня легень, діафрагми використовується розтирання міжребрових проміжків у положенні хворого на спині. При цьому під час вдиху руки масажиста рухаються в напрямку до хребта, під час видиху — до груднини, стискаючи під кінець видиху грудну клітку. З цією ж метою використовують вібраційні натискування на грудну клітку під час подовженого видиху в положенні хворого лежачи на животі. Після кожного натискування руки масажиста поступово переміщуються по грудній клітці знизу догори.

При захворюваннях, які супроводжуються спазмом бронхів, масажні прийоми повинні бути менш інтенсивними, ніж без них. Не бажано використовувати прийоми переривчастого погла­джування та розтирання, стругання, переривчастої вібрації.

Ефективним є поєднання масажу з лікувальною фізкультурою та фізіотерапевтичними процедурами.  

Масаж при гострих і хронічних бронхітах та пневмонії

План масажу: ділянка спини, комірцева зона, передня та бічні ділянки грудної клітки, за показаннями — масаж ділянок живота, голови, носа, приносових ділянок.

Методика масажу. Масаж спини. Положення — хворого лежачи на животі. Площинне поверхневе та глибоке погладжування, гладження спини, починаючи від паравертебральних зон в напрямку від поясної лінії до пахвових ділянок. Безперервне та переривчасте розтирання спини в поздовжніх та поперечних напрямках долонною поверхнею кисті, спіралеподібне розтирання опорною частиною кисті, штрихування, пиляння, стругання до порожевіння шкіри.

1 2 3 4

Схожі роботи

Реферати

Курсові

Дипломні