Запрошуємо до співпраці виконавців курсових та дипломних робіт на взаємовигідних умовах.

Умови здійснення іноземними інвесторами інвестиційної діяльності в Україні та можливості їх покращення

Органами державного управління загальної компетенції, до доповнень яких входить управління інвестиційною діяльністю, є Кабінет Міністрів України, місцеві органи самоврядування та державні адміністрації. Загальні функції державного управління цією сферою здійснює Президент України. В свою чергу Кабінет Міністрів України забезпечує проведення інвестиційної політики та здійснення зовнішньоекономічної діяльності. Правовий статус місцевих державних адміністрацій визначений Законом України „Про місцеві державні адміністрації” [       ]. У межах повноважень останні здійснюють в установленому порядку регулювання інвестиційної діяльності (наприклад, реєструють іноземні інвестиції, контракти про спільну інвестиційну діяльність, укладають договори з суб’єктами підприємницької діяльності щодо умов реалізації інвестиційного проекту, здійснюють контроль за інвестиційною діяльністю суб’єктів підприємницької діяльності спеціальних економічних зон та територій пріоритетного розвитку, вносять в установленому порядку до відповідних органів пропозиції щодо залучення іноземних інвестицій для розвитку економічного потенціалу території тощо).

Отже, державне регулювання інвестиційної діяльності включає управління державними інвестиціями, а також регулювання умов інвестиційної діяльності шляхом встановлення системи податків, податкових ставок і пільг. За останні роки механізм державного управління цією сферою постійно змінювався, але так і не був урегульований.

У свій час, з метою залучення інвестицій у пріоритетні галузі економіки України та забезпечення реалізації державної політики у цій сфері Указом Президента України  від 8 серпня 1995 р. було створено Українську державну кредитно-інвестиційну компанію – „Держінвест України”. Указом Президента України  від 10 серпня 1998 р. було створене Національне агентство України з питань розвитку та європейської інтеграції, яке мало статус центрального органу виконавчої влади. Основним завданням Агентства  було забезпечення проведення єдиної державної політики  у сфері заохочення та залучення іноземних інвестицій. Однак у зв’язку з проведенням адміністративної реформи воно ліквідовано.

Таким чином, можна констатувати: особливістю державного управління інвестиційною діяльністю в Україні є відсутність єдиного центрального органу виконавчої влади, що негативно впливає на стратегію заохочення та залучення іноземних інвестицій.

Формування інвестиційної політики в будь-якій приймаючій країні здійснюється шляхом прийняття інвестиційного законодавства. Саме в спеціальному внутрішньому законодавстві закріплюються основні принципи та підходи держави стосовно надання гарантій захисту іноземних інвестицій та прав її власників. Практика заохочення та залучення іноземних інвестицій свідчить, що їх обсяг залежить від рівня гарантій захисту та правового механізму їх забезпечення, які передбачаються законодавством приймаючої країни. Правові гарантії іноземних інвестицій, які безпосередньо впливають на міжнародний інвестиційний процес, на приплив капіталу в приймаючі країни, складають основу інвестиційного законодавства всіх без винятку країн. Мета таких гарантій – забезпечення взаємних інтересів приймаючих країн та іноземних учасників інвестиційних відносин. Ось чому цьому питанню в Законі України „Про режим іноземного інвестування” [   ] присвячено окремий розділ, в якому передбачені види та зміст державних гарантій захисту іноземних інвестицій. Серед них – гарантії у разі зміни законодавства, адже проблема стабільності правового режиму іноземних інвестицій є центральною проблемою забезпечення тих юридичних гарантій, які надає приймаюча країна. Світова практика також йде шляхом надання інвесторам гарантій, насамперед, на випадок прийняття в країні законодавства, яке погіршує умови інвестування.

Закон України „Про внесення змін до статті 18 Закону України „Про інвестиційну діяльність” [       ] визначає, що захист інвестицій – це комплекс організаційних, технічних та правових заходів, спрямованих на створення умов, які сприяють збереженню інвестицій, досягненню цілі внесення інвестицій, ефективній діяльності об’єктів інвестування, захисту законних прав та інтересів інвесторів, у тому числі права на отримання прибутку від інвестицій.

Держава гарантує захист інвестицій  незалежно від форм власності, а також іноземних інвестицій. Захист інвестицій забезпечується законодавством України, а також міжнародними договорами України. Інвесторам, у тому числі іноземним, забезпечується рівноправний режим, що виключає застосування законів дискримінаційного характеру, які могли б перешкодити управлінню інвестиціями, а також передбачаються умови і порядок вивозу вкладених цінностей і результатів інвестицій

З метою забезпечення сприятливого та стабільного інвестиційного режиму держава встановлює державні гарантій захисту інвестицій. Ці державні гарантії не можуть бути звужені або скасовані.

Отже, ст. 8 Закону України „Про режим іноземного інвестування” передбачає гарантії у разі зміни законодавства. Зміст цієї статті такий: якщо в подальшому спеціальним законодавством України про іноземні інвестиції будуть змінюватися гарантії захисту іноземних інвестицій, зазначені в розділі ІІ цього закону, то протягом десяти років з дня набуття чинності таким законодавством на вимогу іноземного інвестора застосовуються державні гарантії захисту іноземних інвестицій, зазначені в цьому законі. Отже, буквальне тлумачення змісту вказаної статті дає підстави до висновку про те, що сталість попереднього правового режиму для іноземного інвестора гарантується законом лише у разі зміни спеціального законодавства України про іноземні інвестиції. Тобто законодавець прямо визначив коло правових актів, щодо яких діє передбачена гарантія. Звідси випливає, що протягом 10 років не буде застосовуватися лише спеціальне законодавство, яке змінює і погіршує гарантії  захисту іноземних інвестицій. ще одним зобов’язанням держави є надання гарантій щодо примусових вилучень, а також незаконних дій державних органів  та їх посадових осіб.

Закон України „Про режим іноземного інвестування” серед примусових вилучень згадує націоналізацію та реквізицію. Згідно зі ст. 8 цього Закону іноземні інвестиції не підлягають націоналізації. Остання за інвестиційним законодавством усіх країн СНД розглядається як винятковий, примусовий захід держави, застосування якого можливе лише за наявності двох умов: на підставі закону та з повним відшкодуванням власникові майна, його вартості та завданих збитків. Аналогічний правовий механізм стосовно цього виду примусового вилучення інвестицій передбачено законодавством Угорщини, Польщі, Словаччини. Що стосується реквізицій як оплатного вилучення майна, то її застосування також заборонено законом. Вона можлива лише у разі здійснення рятівних заходів, перелік яких передбачено законом, з повним при цьому вартості майна та заподіяних збитків. Вказані примусові вилучення є підставою для припинення права власності на майно, а згідно з п. 1 ст. 56 Закону України „Про власність” [      ] власник може бути позбавлений права власності на своє майно лише у випадках, передбачених законодавчими актами України. Тому передбачене інвестиційним законом делегування права приймати рішення стосовно реквізиції іноземних інвестицій органами, уповноваженими на це Кабінетом Міністрів України, на наш погляд, не узгоджується як з вимогами Конституції України, так із Законом України „Про власність” і нормами міжнародного права та взятими Україною міжнародними зобов’язаннями, згідно з якими примусові заходи щодо власності іноземних інвесторів допускаються лише на підставі законів. Отже, рішення про позбавлення  права власності іноземних інвесторів має право приймати лише законодавчий орган.

Стосовно гарантій щодо незаконних дій державних органів  та посадових осіб, то законодавець не розкриває їх змісту, пов’язуючи їх з правом іноземного інвестора в цих випадках на компенсацію і відшкодування збитків. Тому при виникненні цих питань потрібно керуватись нормами Закону України „Про власність” стосовно відповідальності державних органів  за втручання у здійснення власником його ***** щодо володіння, користування й розпорядження майном, оскільки правовий режим майна, що є об’єктом власності іноземних юридичних та фізичних осіб, визначається законодавчими актами України, якщо інше не встановлено міжнародними договорами. Вказана гарантія реалізується згідно із ст. 57 Закону України „Про власність” шляхом подання позову до суду про визнання недійсним акта органу державного управління або місцевого органу державної влади, який не відповідає законові, порушує права власника щодо володіння, користування чи розпорядження майном.

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15

Схожі роботи

Реферати

Курсові

Дипломні