Запрошуємо до співпраці виконавців курсових та дипломних робіт на взаємовигідних умовах.

Умови здійснення іноземними інвесторами інвестиційної діяльності в Україні та можливості їх покращення

Механізм забезпечення майнових прав іноземних інвесторів врегульований спеціально ст. 10 Закону України „Про режим іноземного інвестування”. Із змісту її випливає, що законодавець передбачив дві форми захисту цих прав. По-перше, це виплата компенсацій у разі застосування державою примусових вилучень власності і, по-друге, це відшкодування збитків, заподіяних державними органами чи їх посадовими особами. Не випадково законодавець дещо по іншому диференціює  правові наслідки. Так. компенсація, що виплачується внаслідок примусових дій, визначається на момент припинення права власності, а компенсація, що виплачується іноземному інвестору внаслідок дій державних органів  чи їх посадових осіб, визначається на час фактичного здійснення рішення про відшкодування збитків. При цьому сума компенсації має виплачуватися у валюті, в якій були здійснені інвестиції, чи в будь-якій іншій прийнятній для іноземного інвестора валюті відповідно до законодавства України. З моменту виникнення права на компенсацію і до моменту її виплати на суму компенсації нараховуються відсотки згідно із середньою ставкою відсотка, за яким лондонські банки надають позики першокласним банкам на ринку євровалют (ЛІБОР). Загальним тут є лише те, що компенсація, яка виплачується іноземному інвестору у цих випадках, повинна бути швидкою, адекватною і ефективною на основі поточних ринкових цін або обґрунтованої оцінки, підтверджених аудитором чи аудиторською фірмою.

Водночас слід звернути увагу на характерну особливість інвестиційного Закону України стосовно відшкодування іноземному інвестору не тільки збитків, а й упущеної вигоди і моральної шкоди. Причому законодавець поділяє збитки, які завдаються внаслідок дій або бездіяльності державних органів  чи їх посадових осіб, а також ті, що заподіяні неналежним виконанням ними передбачених законодавством обов’язків щодо іноземного інвестора або підприємства з іноземними інвестиціями. Однак більш складні правові питання виникають у разі реалізації іноземними інвесторами прав на відшкодування моральної немайнової шкоди. Дійсно, на сьогодні питання визначення розмірів як компенсацій, а також заподіяння збитків взагалі, так і моральної (немайнової) шкоди зокрема, майже неврегульовані. Адже ст. 440 Цивільного кодексу УРСР та норми спеціальних законів, які передбачають можливість відшкодування моральної шкоди, не визначають, що саме є такою шкодою, як обчислити розмір її відшкодування. Тому на практиці „моральна шкода” , підстави та суб’єкти, які мають право на її відшкодування, тлумачаться по-різному. На недосконалість законодавства по відшкодуванню моральної шкоди та різні підходи щодо цього судових органів вказує С. Шимон [         ]. Для нас важливим у цьому випадку є те, що не тільки іноземний інвестор як фізична особа, а й підприємство з іноземними інвестиціями як юридична особа можуть вимагати відшкодування  шкоди, якої зазнали у зв’язку з приниженням їх ділової репутації. Однак слід констатувати, що в цих питаннях досі не визначились вищі судові інстанції, на що зверталась увага у юридичній літературі. Дійсно, в роз’ясненні Президії Вищого арбітражного суду України від 29 лютого 1996 р. „Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних з відшкодуванням моральної шкоди” зазначено, що чинне законодавство не містить вичерпного переліку обставин, за якими юридична особа може вважати, що їй заподіяна моральна шкода [         ]. В той же час Пленум Верховного суду України в постанові № 4 [        ] „Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди” встановив, що спори про відшкодування заподіяної фізичній чи юридичній особі моральної (немайнової) шкоди розглядаються лише у випадках, коли право на її відшкодування передбачене спеціальним законодавством. Аналізуючи зазначене роз’яснення Пленуму С. Шимон  дійшов правильного, на нашу думку, висновку, що цією постановою „не виправдано звужено сферу дії цивільно-правового інституту по відшкодуванню шкоди, зміст якого зводиться до повного відшкодування”. Таке обмеження, крім того, вважаємо, не узгоджується зі змістом ст. 440 Цивільного кодексу, яка не містить будь-яких обмежень щодо застосування відшкодування моральної шкоди, на що зверталась увага у юридичній літературі. В цьому аспекті підтримуємо також думку фахівців стосовно того, що норма даної статті Цивільного кодексу є **** та імперативною і, отже, вона застосовується у всіх випадках незалежно від галузевої належності порушених правовідносин. Таким чином, відповідно до вказаного вище роз’яснення  Президії Вищого арбітражного суду України юридична особа  має право вимагати відшкодування моральної шкоди відповідно до ст

7  та ст. 440 Цивільного кодексу України, інших спеціальних законодавчих актів.

Проблемним і надалі залишається питання щодо розміру відшкодування немайнової  шкоди. Однією з причин цього є не тільки чисельність норм, розпорошених в різних законодавчих актах, а й неузгодженість правових норм, які регулюють однорідні правовідносини. Йдеться про те, що ст. 440 Цивільного кодексу встановлено лише мінімальний розмір відшкодування цієї шкоди – п’ять мінімальних розмірів заробітної плати. Максимальний же розмір нею не обмежується. В той же час п. 11 Правил відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом  шкоди, шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров’я, пов’язаним із виконанням ним трудових обов’язків, затверджених постановою  Кабінету Міністрів України від 22 червня 1993 р. , встановлено, що розмір відшкодування моральної шкоди не може перевищувати 150 неоподатковуваних мінімумів (доходів) громадян. Отже, вказаний підзаконний акт, всупереч принципу повного відшкодування заподіяної шкоди, встановленого ст. 440 Цивільного кодексу, по-перше, довільно обмежив максимальний розмір моральної шкоди, а по-друге, взяв за основу її розрахунку не розмір мінімальної заробітної плати, передбачений вказаною статтею, а неоподатковуваний мінімум доходів громадян. Все це негативно впливає на правозастосовчу практику і не сприяє однаковому застосуванню даного позадоговірного цивільно-правового інституту.

Інше питання, що постає у зв’язку з цим: чи можливе взагалі визначення як мінімального, так і максимального розміру компенсації  моральної шкоди? Повністю поділяємо висловлену в юридичній літературі думку, що  моральну (немайнову) шкоду неможливо відшкодувати в повному обсязі. Оскільки немає точних критеріїв майнового виразу приниження честі, гідності особи, а тим більше, коли така компенсація стосується юридичної особи. Як слушно зауважила А. Загорулько [         ] визначення мінімального розміру моральної шкоди є взагалі невиправданим.

Не менш важливим питанням, що може виникнути в правозастосовній практиці, є питання про те, чи впливає на розмір моральної шкоди ступінь вини заподіювача. В згаданій вище постанові Пленуму Верховного суду України від 31 березня 1995 р. підкреслюється необхідність врахування ступеня вини заподіювача при визначенні розміру компенсації моральної шкоди. Однак в юридичній літературі вже було висловлено негативне ставлення до такої позиції Пленуму. Дійсно, виходячи з буквального тлумачення змісту ст. 440 Цивільного кодексу можна дійти висновку, що законодавець не ставить визначення розміру моральної шкоди в залежність від ступеня вини її заподіювача. Очевидно, при цьому враховано специфічність захисту такого блата, яким виступає честь, гідність та ділова репутація. Адже в ****** зобов’язаннях до уваги береться лише майновий стан однієї сторони – заподіювача в особі громадянина. Відповідно до ст.   454 Цивільного кодексу суд може зменшити розмір відшкодування шкоди, заподіяної громадянином, залежно від його майнового стану.

Викладені питання мають підстави формувати такі висновки: ст. 440 Цивільного кодексу, що передбачає відшкодування моральної (немайнової) шкоди, застосовується до всіх правовідносин; чинне законодавство не містить вичерпного переліку обставин, за якими юридична особа може вважати, що вона зазнала немайнових втрат, зокрема при зниженні ділової репутації; розмір відшкодування немайнової визначається судом з урахуванням всіх конкретних обставин у справі; такий розмір може бути зменшений судом лише у випадку заподіяння її громадянином залежно від його майнового стану; поняття „моральна шкода”, вважаємо, доцільно замінити узагальнюючим для фізичних та юридичних осіб поняттям „немайнова шкода”; ступінь вини заподіювача немайнової шкоди не може впливати на її розмір, оскільки не має і не може бути таких критеріїв майнового виразу честі, гідності, ділової репутації тощо; проблема мінімального та максимального розмірів немайнової шкоди не може бути вирішена в законодавчому порядку, тому в чинних законодавчих та підзаконних актах з метою усунення неузгодженості, які регулюють однорідні правовідносини, необхідно відмовитись від установлених розмірів компенсації немайнової шкоди.

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15

Схожі роботи

Реферати

Курсові

Дипломні