Запрошуємо до співпраці виконавців курсових та дипломних робіт на взаємовигідних умовах.

Умови здійснення іноземними інвесторами інвестиційної діяльності в Україні та можливості їх покращення

Крім того, до іноземних інвестицій, що були фактично здійснені та зареєстровані у період дії Закону України від 13 березня 1992 р. „Про іноземні інвестиції” протягом 10 років з дня реєстрації інвестиції на вимогу іноземного інвестора застосовуються положення зазначеного закону, а також інші акти спеціального законодавства України, в тому числі податкового, митного, інвестиційного тощо, яке діяло на момент реєстрації інвестиції. А до іноземних інвестицій, що були фактично здійснені та зареєстровані у період дії Декрету уряду від 20 травня 1993 р. № 55-93 „Про режим іноземного інвестування” застосовуються положення статті 8 цього Декрету.

Так, наприклад, згідно з вищевказаною Постановою Верховної Ради України від 6 липня 1999 р. іноземні інвестори, які фактично здійснили та зареєстрували іноземні інвестиції у період з 31 березня 1992 р. до 5 червня 1993 р. , одержують право вимагати застосування до них податкових та інших пільг і преференцій, передбачених Законом України „Про іноземні інвестиції” від 13 березня 1992 р.

Отже, пряма регламентація у застосуванні тих чи інших преференцій, які встановлені у вказаному рішенні органу законодавчої влади, є спробою на вищому державному рівні повернути іноземним інвесторам втрачені ними в минулому гарантії, пільги і преференції та показати виконання Україною прийнятих в минулому на себе зобов’язань щодо іноземних інвестицій.

У цьому контексті також необхідно зазначити велике юридичне значення прийняття 21 травня 1999 р. Верховною Радою України Закону „Про внесення змін до ст. 19 Закону України „Про інвестиційну діяльність”. Закон ввів у правовий простір такі актуальні нині терміни як „захист інвестицій” і „державні гарантії захисту інвестицій” тощо. Так, згідно з ним державні гарантії захисту інвестицій визначаються як система правових норм, спрямованих на захист інвестицій. Причому державні гарантії захисту інвестицій не можуть бути скасовані або звужені щодо інвестицій, здійснених у період дії цих гарантій. Як встановлено далі, захист інвестицій – це комплекс організаційних, технічних та правових заходів, спрямованих на створення умов, які сприяють збереженню інвестицій, досягненню мети внесення інвестицій, ефективної діяльності суб’єктів інвестування та реінвестування, захисту законних прав та інтересів інвесторів, у тому числі права на отримання прибутку від інвестицій. Вперше також окремо визначено, що встановлення державою гарантій захисту інвестицій здійснюється для забезпечення сприятливого та стабільного інвестиційного режиму. Закон України від 21 травня 1999 р. має, без перебільшення, дуже важливе значення під час практичного застосування норм вищевказаної Постанови Верховної Ради України від 6 липня 1999 р.

Проте, незважаючи на буцімто зрозумілі законодавчі роз’яснення щодо застосування до іноземних інвестицій певного законодавства, які встановлені у Постанові Верховної Ради України від 6 липня 1999 р. , все ж таки слід зауважити, що певні юридичні проблеми їхньої практичної реалізації обов’язково будуть виникати

Це насамперед стосується іноземних інвестицій, що були здійснені до набрання чинності Закону України від 13 березня 1992 р. та в період дії Декрету Кабінету Міністрів України  від 20 травня 1993 р. № 55-93.

Слід додати, що зробивши один крок у справі повернення іноземним інвесторам пільг і преференцій, держава зобов’язана зробити і другий крок щодо створення механізму практичної реалізації іноземними інвесторами цих пільг. Зокрема, на цьому етапі Президент України міг би, використовуючи повноваження, надані йому Конституцією, видати відповідний указ про механізм та умови повернення на вимогу іноземних інвесторів державних гарантій, пільг та інших преференцій, що були надані попереднім законодавством про іноземні інвестиції. Видання такого указу допомогло б насамперед розв’язати існуючі проблеми у практичній реалізації прав іноземних інвесторів щодо повернення раніше наданих преференцій та сприяти захисту їхніх прав, а також запобігти виникненню конфліктних ситуацій між іноземними інвесторами та органами державної влади у процесі реалізації положень Постанови Верховної Ради України від 6 липня 1999 р. Крім того це б посилило довіру іноземних інвесторів щодо серйозності намірів нашої держави у поверненні іноземним інвесторам пільг, яких вони були позбавлені, було б добрим знаком у зміні на краще державного курсу щодо залучення в Україну іноземних інвестицій. Нині є всі підстави сподіватися, що на високому державному рівні проаналізують уроки минулих років та використають у майбутньому вже набутий позитивний практичний досвід регулювання іноземних інвестицій в Україні [Еміль Купайтородський, Урядовий кур’єр, 6 січня 2000 р. , № 2, ст. 6] 


РОЗДІЛ ІІ. Правовий статус іноземного інвестора, як суб’єкта інвестиційної діяльності в Україні

2. 1. Поняття і види іноземних інвесторів.

Виникнення правового статусу іноземного інвестора пов’язане з фактом здійснення інвестиційної діяльності на території України. Інвестиційна  діяльність іноземних інвесторів на території України є видом зовнішньоекономічної діяльності, що здійснюється на принципах:

  • свободи зовнішньоекономічного підприємства, що полягає у праві суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності добровільно вступати у зовнішньоекономічні відносини та здійснювати її у будь-яких формах, не заборонених законом;
  • принцип юридичної рівності, який полягає у рівності перед законом усіх суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності, незалежно від форм власності, організаційно-правових форм та інших ознак;
  • принцип митного регулювання при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності;
  • принцип оподаткування.

Юридичні особи визнаються іноземними інвесторами, якщо вони утворені (зареєстровані) за законодавством іншим, ніж законодавство України.

Відповідно до статті 1 Закону України „Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства” [   ] іноземцем є особа, яка не перебуває у громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав; особою без громадянства – особа, яку жодна держава відповідно до свого законодавства не вважає своїм громадянином.

Іноземці та особи без громадянства визнаються іноземними інвесторами, якщо вони не мають постійного місця проживання на території України. Постійним місцем проживання є місце проживання на території якої-небудь держави не менше одного року фізичної особи, яка не має постійного місця проживання на території інших держав і має намір проживати на території цієї держави протягом необмеженого строку, не обмежуючи таке проживання певною метою, і за умови, що таке проживання не є наслідком виконання цією особою службових обов’язків або зобов’язань за договором.

Іноземці та особи без громадянства можуть виступати іноземними інвесторами, якщо вони не обмежені у дієздатності.

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15

Схожі роботи

Реферати

Курсові

Дипломні