Умови здійснення іноземними інвесторами інвестиційної діяльності в Україні та можливості їх покращення

Зауважимо, що до вичерпного переліку суб’єктів інвестиційної діяльності, що визначені у ст. 5 Закону України „Про інвестиційну діяльність” [    ] не включені особи без громадянства. Однак, відповідно до  Закону України „Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства” [  ] особи без громадянства, які проживають в Україні, мають право займатися в Україні інвестиційною діяльністю. Через це при здійсненні на території України особи без громадянства, які не мають постійного місця проживання на території України, повинні набувати статусу іноземного інвестора. Для усунення неоднозначного трактування наведених понять в Законі України „Про режим іноземного інвестування” слід зазначити, що іноземними інвесторами є іноземні громадяни та особи без громадянства,  які не мають постійного місця проживання на території України і не обмежені у дієздатності.

Важливим питанням є окреслення моменту, з якого у фізичної особи виникає право на здійснення інвестиційної діяльності. Суспільні відносини, що виникають при здійсненні  інвестицій, сфера майнових відносин становлять предмет цивільно-правового регулювання. Відповідно і правове становище суб’єктів інвестиційної діяльності також має визначатися цивільно-правовими категоріями. Стосовно фізичних осіб правовий статус має характеризуватися їхньою правоздатністю і дієздатністю.

У цьому контексті слід звернути увагу на розмежування права на інвестиційну діяльність і права на здійснення інвестиційної діяльності.

Право на інвестиційну діяльність має кожен громадянин, оскільки назване право є складовою змісту правоздатності громадян.

Право на здійснення інвестиційної діяльності виникає у фізичних осіб одночасно з визнанням їх дієздатними у повному обсязі.

Реалізація права на інвестиційну діяльність, яке належить громадянам, котрі згідно із законодавством не мають повний обсяг дієздатності або за рішенням суду визнані обмежено дієздатними або недієздатними, здійснюється за допомогою представників (опікунів, батьків, усиновителів) або за згодою піклувальників. Перелічені громадяни як особисто, так і за допомогою представників чи за їхньою згодою, не можуть створити (заснувати) юридичну особу – суб’єкта підприємницької діяльності, що розглядається як право на здійснення інвестиційної діяльності.

Міжнародними організаціями, які здійснюють інвестиційну діяльність в Україні, є передусім міжнародні фінансові організації, правові основи взаємодії з якими закріплені, зокрема, Законом України „Про вступ України до Міжнародного валютного фонду, Міжнародного банку реконструкції та розвитку” та інш.

Міжнародні організації здійснюють інвестиції в Україні на підставі відповідних міжнародних договорів України з цими організаціями.

Інші держави, які беруть участь в інвестиційній діяльності на території України, діють як юридичні особи згідно із законами України.

До інших іноземних суб’єктів інвестиційної діяльності за змістом укладених Україною двосторонніх угод про взаємне сприяння та захист інвестицій (двосторонні інвестиційні угоди) слід передусім віднести організації, створені відповідно до іноземного законодавства, що не визнаються юридичними особами згідно з цим законодавством. Так, пункт „б” частини 2 статті 1 Угоди між урядом України та урядом Чеської Республіки про сприяння та взаємний захист інвестицій від 17 березня 1994 р. , ратифікованої Законом України від 20 жовтня 1995 р. [   ] визначає інвестором договірної сторони, зокрема, будь-яку організацію осіб, що не має статусу юридичної особи, проте розглядається як компанія її законами.

Двосторонні  інвестиційні угоди містять власні критерії віднесення інвесторів до іноземних, як-от: постійне проживання фізичної особи на території іноземної Договірної сторони незалежно від критерію громадянства, перебування організації під контролем фізичних осіб або організацій, що визнаються відповідною угодою іноземними інвесторами.

Згідно із статтею 400 Господарського кодексу України у разі, якщо міжнародним договором встановлені інші правила, ніж ті, що передбачено законодавством України про іноземні інвестиції, застосовуються правила міжнародного договору. Тому в разі виникнення розбіжностей між критеріями іноземних інвесторів, закріпленими Господарським кодексом України та статтею 1 Закону України „Про режим іноземного інвестування”, і критеріями, закріпленими Двосторонніми  інвестиційними угодами, останні мають пріоритет. [Господарський кодекс України: науково-практичний коментар, стор. 598]

Відповідно до Закону України „Про інвестиційну діяльність” інвесторами визнаються суб’єкти інвестиційної діяльності, які приймають рішення про вкладення власних, позичкових і залучених майнових та інтелектуальних цінностей в об’єкти інвестування

На нашу думку, це визначення не розкриває сутності поняття „інвестор”. Правильно було б назвати суб’єктів, які приймають рішення про вкладення цінностей в об’єкти інвестиційної діяльності, потенційними інвесторами. Слід зазначити, що у цьому аспекті в інвестиційному законодавстві зауважена наявність термінологічних колізій. Так, іноземним інвестором закон визнає суб’єктів, які провадять інвестиційну діяльність на території України. Це означає, що іноземні інвестори – суб’єкти, які вже здійснюють вкладення (та господарське використання) інвестицій, а не суб’єкти, що приймають рішення про початок інвестиційної діяльності (потенційні інвестори).

Кожне слово визначення, на думку Д. Косміна, має розкривати сутність поняття, нести в собі змістовне навантаження [         ]. Словосполучення „суб’єкти, які приймають рішення” не може бути прив’язкою до терміну „інвестор”. Власне, правове визначення поняття „інвестор” обов’язково має включати такі елементи:

  • це суб’єкт інвестиційної діяльності;
  • суб’єкт здійснює вкладення інвестицій в об’єкт інвестування.

Для того, щоб особа набула статусу інвестора, достатньо виконати дії з вкладення інвестицій. Проте для більш змістовного навантаження поняття „інвестор” варто вжити терміни „вкладення” і „господарське використання інвестицій”. Поєднання цих двох термінів дає можливість запропонувати таке визначення поняття „інвестор”. Інвестори – суб’єкти інвестиційної діяльності, які здійснюють вкладення власних, позичкових і залучених майнових та інтелектуальних цінностей в об’єкти інвестування.

Закон України „Про інвестиційну діяльність” передбачає, що інвестори можуть виступати в ролі власників, кредиторів, покупців. Слід погодитися з думкою А. Пересади про те, що віднесення до числа інвесторів кредиторів є спірним. Автор стверджує: якщо інвестор – це особа, яка вкладає власні та позичкові кошти, то по відношенню до кредитора вона (інвестор) – боржник. А кредитор, в свою чергу, як позикодавець не може бути одночасно інвестором, оскільки надана ним позика – це не вкладені засоби, вони підлягають поверненню. [          ]. Сумнівним також є положення закону про можливість інвесторів виступати в ролі покупців. Вважається, що споживчі відносини купівлі-продажу не можна розглядати як інвестиційні, адже прибуток інвестор має отримувати від господарського використання вкладених майнових та інтелектуальних цінностей. Проте правильним є те, що інвестори можуть виступати у ролі вкладників. Адже, згідно зі ст. 1 Закону України „Про внесення змін до статті 1 Закону України „Про підприємництво” [      ] створення (заснування) суб’єкта підприємницької діяльності – юридичної особи, а також володіння корпоративними правами не є підприємницькою діяльністю, крім випадків, передбачених законодавством. Володіння корпоративними правами та створення (заснування) суб’єкта підприємницької діяльності – юридичної особи є здійсненням інвестицій.

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15

Схожі роботи

Реферати

Курсові

Дипломні